Зуміти розцвісти
Життя – це що таке? Це просто підготовка до смерті. Треба готуватися до смерті, весь час пам’ятати про цю годину, бо це найважливіша подія нашого життя. Перше – це коли ми народилися з утроби матері, а друге – коли ми народжуємося у вічне життя. З чим ми прийдемо до Бога? Чи пізнаємо ми себе? Чи зуміємо ми гріх свій виправити або ось так само будемо повзати, як сліпі котенята? Тому нам треба намагатися отямитися. Треба замислитися: як, навіщо я живу, який у цьому сенс? Можливо, вистачить усе робити тільки для себе? Можливо, щось і для Бога почати робити? Адже ми живемо, власне, нічого не роблячи для свого харчування: не сіємо, не оремо, а хтось нас годує, поїть, гріє, хтось за нас усе це робить. Якщо подивитися на своє життя уважніше, то ми побачимо, що нам виправлятися потрібно дуже багато в чому.
Коли ми народилися і лежали маленькі в пелюшках, ми були дуже хорошими дітками. Дітки усі хороші, не буває поганих. Це батьки бувають справжні звірюки. Але візьме на руки дитинча, а з дитинчати таке світло виходить, що ця звірюка і то посміхається, розчулюється, прояснюється і щось у ній людське прокидається. Таке в немовляті світло божественне сяє! І ми усі такими були. А якими стали? Жадібними, грубими, заздрісними, блудними, дратівливими. А вже скільки гріхів за своє життя накоїли! У що ми себе перетворили? Так от подивися на себе – і має стати дуже соромно, і треба про це дуже серйозно поплакати, бо має бути усе не так.
Що таке дитинча? Це безрозсудна істота, майже як звірятко, нехай дуже миле, хороше, нехай з потенційними можливостями, але це ще ніщо. Будь-яке немовля набагато безглуздіше за цуценя або лоша, воно ще нічого не розуміє і абсолютно безпорадне. Усе, що в ньому закладене, треба ще розвинути і примножити. Це усе має пишним квітом, красою розцвісти – а розцвіло однією пліснявою. Тому поки ще не пізно, поки сили ще є, поки голова хоч щось міркує, треба усю цю плісняву із себе вичищати. Треба дати можливість тому, що Самим Господом у нас закладене, розцвісти. Тоді Христос не даремно прийшов, не даремно дарував нам віру.