Бути вдячним Господові
Господь в Ізраїлі зцілив багато сліпих, але не про усі зцілення написано в Євангелії, бо, якщо писати про усе, «сам світ не вмістив би написаних книг», як сказано в апостола Іоанна. І от євангеліст Матфей оповідає про одне зцілення.
Двоє сліпих почули шум на дорозі, розмови, вигуки – це Господь йшов в оточенні Своїх учнів. У сліпих людей слух дуже загострений, тому вони відразу зрозуміли, Хто йде, і стали кликати: «Помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!» Для нас ці слова, можливо, нічого особливого не означають, ми вже до них звикли. Але в Ізраїлі назвати людину сином Давидовим у той час означало сповідувати Його Месією. І ці два сліпих сповідувала Христа, тому Він і звернув увагу на них.
Господь ходив по Іудеї і, зупиняючись у будинках або інших зручних місцях, заходячи в синагоги, проповідував слово Боже. І ось, коли Він увійшов до будинку, ці сліпі приступили до Нього. «І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! Тоді він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам. І відкрилися очі їхні».
Господь заповідав їм, щоб ніхто не дізнався про їх зцілення, а вони, «вийшовши, прославляли Його по всій землі тій», тобто порушили заповідь Христову, Його прохання. Так вони Йому віддячили. Звісно, серце їх було переповнене радістю, і по-людськи зрозуміло, що вони не змогли стримати цю радість у собі, але тим самим вони згрішили проти заповіді Божої.
Якби ці двоє колишніх сліпих послухалися Ісуса, не порушили Його заповіді, вони могли б стати Його учнями, стати християнами. Ми теж часто просимо в Бога допомоги. Але у відповідь у нас не народжується ніякої вдячності Богові, ми не стаємо учнями Христовими. Ми отримуємо те, про що просили, прозріваємо – і йдемо до наступного разу, коли нас знову припече. Тому постараємося зміцнюватися у вірі для того, щоб нам прозріти, щоб нам слухатися нашого Бога і не наслідувати цих двох сліпих, а наслідувати іншого сліпого, Вартимея, який став учнем Христовим.