Притча про злих виноградарів (Мк. 12:1-12)
Для того, щоб правильно судити про сенс притчі, розказаної Господом у цьому євангельському уривку, необхідно з’ясувати передусім, кого вона стосується. У розділі 11 (в. 27) ми читаємо: «Коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини». З ними і йшла подальша розмова, для них і була розказана притча, причому в останньому (12-му) вірші євангеліст додає, що вони «зрозуміли, що про них сказав притчу». Таким чином, із зіставлення цих місць зрозуміло, що притча має на увазі керівників єврейського народу, і саме вони розуміються в образі виноградарів, що відплатили хазяїну винограднику за його турботи вбивством його посланців. Мотив притчі узятий з книги пророка Ісаї, 5-го розділу, де міститься «Пісня про виноградник». Тут ми знаходимо ті ж образи і порівняння:
«Заспіваю Улюбленому моєму пісню Улюбленого мого про виноградник Його. В Улюбленого мого був виноградник на вершині плодючої гори, і Він обніс його огорожею, й очистив його від каменів, і насадив у ньому добірні виноградні лози, і побудував вежу посередині його, і викопав у ньому точило, й очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс дикі ягоди. І нині, жителі Єрусалима і мужі Іуди, розсудіть Мене з виноградником Моїм. Що ще належало б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому? Чому, коли Я очікував, що він принесе добрі грона, він приніс дикі ягоди? Отже, Я скажу вам, що зроблю з виноградником Моїм: відніму в нього огорожу, і буде він спустошеним; зруйную стіни його, і буде потоптаним, і залишу його у запустінні: не будуть ні обрізувати, ні обкопувати його, – і заросте він терням і бур’яном, і повелю хмарам не проливати на нього дощ. Виноградник Господа Саваофа є дім Ізраїлів, і мужі Іуди – улюблене насадження Його. І чекав Він правосуддя, але ось – кровопролиття; чекав правди, і ось – волання» (Іс. 5:1-7).
Таким чином, сенс притчі абсолютно зрозумілий: виноградник – народ єврейський, виноградарі – його духовні керівники, первосвященики і книжники.
Слуги, послані Господарем до виноградарів прийняти плоди винограднику, яких ті то били, то вбивали, очевидно, послані Богом до Ізраїлю пророки Старого Завіту, що викривали загальне нечестя і вимагали плодів праведного життя. Небагато з них закінчили життя природною смертю. Ісая був перепиляний дерев’яною пилою, Єремія кинутий у рів, наповнений нечистотами, і майже усі вони так чи інакше постраждали від ватажків народу Ізраїльського.
Єдиний Син Господаря винограднику, посланий наприкінці, – Сам Господь Ісус Христос, єдинородний Син Божий.
Тут Спаситель зі сфери історичної притчі і образів минулого переходить вже до пророцтва, передбачаючи Свою долю і близьку смерть від руки первосвящеників і старійшин єврейських. І як скоро мала здійснитися ця змова виноградарів, які кажуть один одному: «Ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша». Через декілька днів після наведеної розмови той же євангеліст вже повідомляє, що «шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити» (Мк. 14:1).
Перед нами, таким чином, проходить у притчі уся історія народу єврейського в його ставленні до домобудівництва людського спасіння.
Спочатку – улюблений Богом, обраний народ, призначений для того, щоб врятувати усе людство, безпорадне у своєму гріхопадінні, і який отримав усі потрібні для цього засоби. Йому даний був закон Синайський, що точно визначав правила життя і поведінки і був для нього огорожею, що перешкоджала злитися з іншими язичницькими народами і розчинитися в морі релігійних забобонів і ідолопоклонстві, що оточували його. Він має власний храм, відмічений вже при створенні явленням особливої сили і благовоління Господа Саваофа. Цей храм служив як би сторожовою вежею, де на варті чистоти віри і життя народного мали стояти священики і левити, призначені для цього самим Богом. Нарешті, уся релігійно-теократична організація народу єврейського була для нього як би жорном, тобто пресом для вичавлювання соку з виноградних ягід. Подібно до того, як соковиті грона винограду, проходячи через жорно, давали ароматне вино, так щиро віруючий і ревний ізраїльтянин, корячись богослужебному ритуалу і релігійному устрою життя древньої общини, міг виявити і виховати в собі усі кращі риси духу, що вимагаються законом Господнім.
«Що ще належало б зробити для винограднику?». Усе було зроблено. І проте замість добрих грон він приніс дикі ягоди.
Ідолопоклонство, найжахливіші культи Сходу з їх жорстокістю і похітливістю постійно відволікали масу єврейського народу від шанування істинного Бога. Патріархальні традиції громадського життя, суворі правила сімейного устрою часто поступалися місцем статевій розбещеності, чуттєвості, пожадливості до наживи, брехливості, віроломству та іншим вадам. З якою гіркотою говорять про цей занепад народного духу пророки, ці посланці Божі, що не жаліли ні сильних слів, ні власного життя, щоб прикликати своїх побратимів до покаяння! Усе було марним. Народ або не слухав їх розмов, або, розлючений викриттями, завдавав їм тяжку смерть.
Великий Визволитель людства Господь Ісус Христос, єдинородний Син Божий, посланий на землю для спасіння людей, також розділив долю гнаних пророків.
Замість правди – крик; замість правосуддя – кровопролиття…