Значення храму (Мк.11:15-19; Мк.11:27-33)
У цьому уривку Євангелія (в. 15-19) Господь знову з’являється перед нами в тому вигляді, в якому так рідко ми зустрічаємо Його на сторінках євангельської історії. Зазвичай лагідний, милостивий, всепрощаючий, у розповіді 11-го розділу Євангелія від Марка Він двічі проявляє Свій гнів. Але перший раз Його гнів вражає бездушну смоковницю, тепер він обрушується на людей. Неначе Господь хоче попередити людей і дати їм зрозуміти, що не усе в Ньому добрість, прощення і довготерпіння, що і в Ньому може спалахнути праведний гнів, і буде час, коли Він стане грізним, караючим Суддею.
Причиною гніву, що несподівано спалахнув, були Його ревнощі про дім Божий, збуджені виглядом потворної картини, яку Він і апостоли застали при вході в храм і яка ясно свідчила про повну зневагу до цього святого місця. У притворах храму був влаштований справжній базар. Сюди приганяли цілі стада жертовної худоби, що наповнювала повітря своїм ревом, муканням, беканням. Продавці жертовних голубів примостилися на лавах зі своїми клітками, звідки лунало воркування і хлопання крил переляканих птахів. Тут же виднілися фігури лихварів і міняйл, що обмінювали монети на священні сіклі, якими сплачувався податок на храм і приймалися пожертвування у священну скарбницю. У повітрі чувся безперервний оглушливий шум і гамір галасливого східного натовпу, що торгується без зупинну. Через цей крик навряд чи можна було чути слова священних співів і псалмів і молитви священиків, які приносили жертви.
Частково ця непристойна торгівля майже в самому приміщенні храму була викликана умовами жертовного ритуалу, як вони були визначені Мойсеєм у книгах Левит і Второзаконня. Тварини, що приносилися в жертву, мали задовольняти суворі умови ритуалу (Лев. 22), і придатність їх у цьому плані могла бути визначена тільки фахівцями-священиками. Тому, купуючи жертовну тварину на ринку, людина недосвідчена, не занурена в тонкощі вимог ритуального Мойсеєвого закону, могла легко помилитися або бути обдуреною і привести до храму тварину, яка могла бути забракована священиками як непридатна для жертви.
Через це торгівля жертовними тваринами мало-помалу зосередилася біля самого храму, де священики вже заздалегідь оглядали приведену худобу і визначали її придатність, дозволяючи для продажу лише відбірних тварин, які цілком задовольняли вимоги закону. Крім того, і самі священики нерідко бували зацікавлені в такій торгівлі, особливо саддукейські родини первосвящеників. Так, з останніх відоме прізвище Ананів, які мали свій великий голубиний завод на Елеонській горі, що приносив вагомий дохід від продажу жертовних голубів при храмі. Ось чому священики, зобов’язані підтримувати порядок при богослужінні, не лише не піклувалися про припинення або про обмеження розмірів і інтенсивності цієї торгівлі, але і заохочували її. У результаті виходили в домі Божому ті потворні сцени базарного гармидеру і ярмаркового гамору, свідками яких стали Спаситель і Його учні.
«Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав. І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ. І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників» (див. Іс. 56:7; Єр. 7:11).
У цих словах Спасителя позначається Його глибока повага до храму Божого і визнання за ним важливого значення для усіх народів як дому молитви. Для нас у цих Господніх словах і вчинку міститься важливий урок.
Існує думка, згідно якої храм як певне місце богослужіння вважається взагалі непотрібним для християнина.
«Поклонятися Богові можна скрізь, тому що Бог всюдисущий, – кажуть прибічники цієї думки, – і Сам Спаситель у бесіді з самарянкою чітко виразив цю думку, коли сказав їй: «Повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі. …Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною» (Ін.4:21,23-24)».
Проте в наведених словах Господь тільки вирішує старовинну суперечку між юдеями і самарянами, з яких перші вважали єдиним і винятковим місцем богослужіння Єрусалимський храм, а другі – храм на горі Гаризім. Для такої виняткової прихильності до одного певного місця богослужіння, звісно, не було жодних підстав, окрім національної зарозумілості, і Господь вказує, що поклоніння Богу можливе скрізь, на будь-якому місці. Але цим зовсім не забороняється спорудження храмів або молитовних будинків.
Головний же сенс слів Спасителя в тому, що, де б не молилася людина Богові – у храмі або поза храмом, всюди її молитва має полягати не в одних тілесних рухах, але в паланні духу і в піднесенні розуму і серця. Поклоніння ж істиною означає поклоніння не лицемірне, лише словами, але поклоніння справами, коли визнання Бога засвідчується в житті благоговійним ставленням до Нього і виконанням Його заповідей.
Таким чином, у бесіді Христа із самарянкою зовсім не можна бачити негативного ставлення до храму. Тут лише з’ясовується духовна суть шанування Бога. Приклад же і життя Спасителя, навпаки, ясно свідчать про Його повагу до храму і про те значення, яке Він надавав дому молитви в духовному житті Своїх послідовників. Він Сам часто бував у храмі, молився тут, учив народ, а епізод 11-го розділу Євангелія від Марка особливо яскраво свідчить про те, що Він дивився на храм як на найбільшу святиню.
Це благоговійне ставлення до храму збереглося і в древніх християн. Коли переслідування язичницьких імператорів зробили для них неможливим відкрите богослужіння в молитовних будинках, вони сховалися в таємничі підземелля своїх усипалень, де ховалися мученики за віру, але загальної молитви не залишили. І тут, у тиші підземних крипт, у заплутаних лабіринтах катакомб, серед надгробних плит над могилами мучеників, так само палко лилися до неба їх благання і гучно лунали під склепіннями підземель мелодії натхненних гімнів. Катакомби служили для них храмом, де знаходили вони зміцнення і підтримку в загальних молитвах і таїнствах. Необхідність храму як місця об’єднаних молитов і особливої благодатної сили Божої, що виливається на присутніх вірних, визнавалася, таким чином, і в ті тяжкі часи.
Минули віки. Язичництво помирало. Християнство було визнане пануючою релігією і з таємничих недоступних підземель вийшло на широкий простір Римської імперії. Починалася нова ера розквіту християнської церкви, і храми отримали особливе значення як центри освітньої діяльності і опорні пункти в боротьбі з мороком язичництва. Цей період особливо багатий пам’ятниками християнського зодчества; вінцем пишного розквіту церковної архітектури є знаменитий храм святої Софії в Константинополі.
Цей храм має виняткове значення для нас і в його історії, можливо, найясніше можна бачити і оцінити той вплив, який храми мали на поширення християнства і на підйом релігійного почуття в душі віруючих і невіруючих людей. Саме тут посли святого князя Володимира, послані їм для найближчого знайомства і порівняльної оцінки різних віросповідань, пережили той глибокий, захоплюючий порив, який вони визначили такими словами: «Ми не знали де стояли: на небі або на землі…». Цей відгук зіграв вирішальну роль у виборі нашим народом віри, і цим ми значною мірою зобов’язані тому велично-привабливому враженню, яке створив на київських посланців храм Ай-Софія.
<< Сила молитви (Мк.11:11-14; Мк.11:20-26)