Євангельська розповідь про смоковницю, прокляту Господом і усохлу, часто збуджує нерозуміння читачів: що це означає? Чим винне злощасне дерево, що не принесло плодів? Чим пояснюється ця строга кара з боку завжди лагідного і милостивого Спасителя?

Зазвичай тлумачі Євангелія під смоковницею розуміють єврейський народ і усій події надають сенс алегоричний. Прокляттям смоковниці Господь передбачав майбутню долю Ізраїлю. Лицемірний, благочестивий тільки зовні, гордий своєю легалістською праведністю і точним дотриманням зовнішніх обрядових приписів релігії єврейський народ вже давно не приносив плодів палаючого духу і дійсно праведного життя. Його благочестя було тільки показним, і в цьому плані він дійсно дуже нагадував євангельську смоковницю, вкриту пишним зеленим листям, проте яка не має на собі плодів.

Прокляття смоковниці знаменувало остаточне відкидання Богом ізраїльського народу і його духовну загибель. Таким чином, у цьому епізоді ми бачимо продовження того ж Господнього налаштування, коли під час урочистого входу в Єрусалим Він з великим смутком дивився на священне місто, передбачаючи його падіння і пророкуючи про це. Прокляття смоковниці – те саме пророцтво, але виражене в дії.

Крім того, у цьому випадку уперше позначилася грізна, каральна сила Господня. Досі Він з’являвся перед нами виключно як лагідний, велелюбний пастир, повний нескінченного милосердя і всепрощення. Але необхідно було показати людям, що в Його руках знаходиться влада і карати, і що Його суд може бути не лише поблажливим, але строгим і справедливим.

Нехай пам’ятають про це ті, які надто тішать себе надією на Божественне всепрощення, не піклуючись про власне виправлення і не докладаючи жодних зусиль для того, щоб заслужити це прощення. Коли людина не приносить плодів покаяння і християнського життя, подібно до усохлої смоковниці, її засудження неминуче, і її перебільшені, необґрунтовані надії на милість Божу є не що інше, як хибне сподівання.

Але найцінніше для нас місце цього євангельського уривка те, де Господь говорить про молитву і вказує умови її дієвості.

«Усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам. І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших» (Мк. 11:24-26).

Зрозуміти усю силу і значення молитви і навчитися молитися так, щоб бути почутим, надзвичайно важливо для кожного вірного, бо тільки через молитву встановлюється безпосередній зв’язок людської душі з Богом, і тільки через цей молитовний зв’язок людина може отримати від Бога усі благодатні засоби і сили, необхідні для спасіння. Власними ж слабкими силами людина відродитися і оновитися не може.

Оскільки Господь є єдине джерело всяких благ, то, об’єднуючись з Ним у молитві, ми отримуємо від Нього усі блага.

Звісно, молитва різних людей за своїми якостями і за своєю дієвістю може бути надзвичайно різною. Між молитвою школяра, що просить про благополучний результат іспиту, і молитвою пустинника, який застиг у захваті таємничого споглядання і не помічає нічого навколо, звісно, величезна різниця. Великі подвижники, передусім, відрізнялися Духом палкої молитви, яка в них була постійною через властиве їм почуття залежності від волі Божої. Але цей дар молитви, як і усе в духовному житті, давався їм не відразу, а шляхом тривалих зусиль. Поза сумнівом, молитва наших пастирів-молитовників у різні періоди їх життя була не однакова за своєю силою, і молитва дитячих років, при усій своїй щирості і чистоті, не мала тієї дієвості, як у період зрілості, коли дух вже зміцнів у молитовному подвигу.

Який звідси висновок?

У молитві треба вправлятися і молитві можна вчитися.

Чого ж слід домагатися в молитві? Якою має бути та молитва, до якої треба прагнути, і за якими ознаками можемо ми судити про досягнуті в цьому плані успіхи?

«Треба не лише молитися, – каже святитель Іоанн Златоуст, – але і молитися так, щоб бути почутим».

Така відповідь святителя на поставлене питання.

Коли молитва наша почута, коли Господь вислухає наші прохання і виконає їх, то це і служить найголовнішою і, можливо, єдиною ознакою істинної молитви.

Ця успішність або почутість молитви може проявлятися двояко: у внутрішньому відчутті нашому, або, як то кажуть, суб’єктивно, і об’єктивно, коли наші прохання виконуються у сфері зовнішніх фактів.

На жаль, суб’єктивне визначення успішності молитви не завжди буває правильним, бо люди недосвідчені часто приймають просте нервове збудження і припадки сентиментальної слізливості за благодатні внутрішні плоди молитви. Набагато правильніша оцінка успішності молитви за її зовнішніми результатами.

У книзі Вихід ми знаходимо наступний епізод:

Під час битви Ізраїльтян з Амаликитянами «Мойсей і Аарон і Ор зійшли на вершину пагорба. І коли Мойсей поднімав руки свої, перемагав Ізраїль, а коли опускав руки свої, перемагав Амалик; але руки Мойсеєві обважніли, і тоді взяли камінь і підклали під нього, і він сів на ньому, Аарон же й Ор підтримували руки його, один з одного, а інший з другого боку. І були руки його піднятими до заходу сонця. І знищив Ісус Амалика і народ його вістрям меча» (Вих. 17:10-13).

Тут на підставі перемоги Ізраїльтян над Амаликитянами можна з безперечною упевненістю сказати, що Мойсеєва молитва була почута Богом.

Те ж саме обіцяє Господь кожному, хто молиться з вірою: «Кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам».

Що ж треба для того, щоб молитва мала силу і могла бути почута Господом? Якими якостями повинна вона володіти?

Господь ясно каже, що для успішності молитви, передусім, потрібна віра.

«Майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, – буде йому, що тільки скаже» (Мк. 11:23).

Нам дивно тепер читати ці слова Спасителя: до такої міри те, що Він каже тут, здається нам неможливим. Така слабка наша віра і так мало ми самі чекаємо від неї! А тим часом, поза сумнівом, ці слова Господні слід розуміти в повному і буквальному їх значенні. Молитва, сполучена з глибокою вірою, дійсно творить чудеса.

У чому має полягати ця віра і які інші якості повинна мати молитва, щоб бути почутою?

Передусім під час молитви необхідно ясно уявляти собі велич Божу, так, щоб душа, яка тремтить, уся була пройнята почуттям найбільшого благоговіння до Бога.

1. Слід живо уявити перед собою Бога і Його близькість.
2. Пам’ятай, що Господь чує кожне твоє слово і може виконати кожне прохання.
3. Необхідно, далі, вірити через самі молитовні слова.
4. Потрібне усвідомлення необхідності того, що просимо.
5. Окрім віри і усвідомлення необхідності того, що просимо, молитва має бути сполучена з глибоким почуттям любові до Бога, упокорюванням, усвідомленням своєї гріховності і йти від серця.
6. Потрібні далі прямодушність і щирість, християнське життя і свобода від пристрастей.
7. Годі і говорити, що молитва має виконуватися старанно.
8. Предмет молитви має бути гідний Бога.
9. Найгідніший предмет молитви – це молитва про ближніх.
10. Нарешті, під час молитви має бути повна примиреність з усіма: «І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших» (Мк. 11:25-26).

Так каже Господь. Такою має бути молитва християнської душі.

<< Віра в перемогу добра

Бесіди на Євангеліє від Марка