Але як може з’явитися ця упевненість у тріумфі добра, якщо життя дає стільки протилежних прикладів перемоги зла над добром?

У світі існують дві категорії сил – позитивних, творчих і негативних, руйнівних. Сили руйнівні відрізняються бурхливим, ефектним характером, і тому діяльність їх особливо помітна і справляє сильне враження стихійної потуги і непереможності. Землетруси, виверження вулканів, бурі, тайфуни, смерчі – усі ці грізні явища природи вражають уяву глядача своєю силою. Але насправді це враження буває, як правило, перебільшеним, і, коли гроза мине, майже завжди виявляється, що результати її руйнівної дії не так великі, як можна було б припускати за її шумним ефектом. Крім того, усі руйнівні сили діють короткочасно, і порушена ними рівновага природи скоро відновлюється.

Разом з цими руйнівними силами існують сили позитивні, творчі. Вони тихі, мовчазні, майже непомітні, але непереборні у своїй дії. Усі найбільші сили природи – сила тяжіння, сила сонячного тепла і світла, сила органічного росту і т. ін. – діють безшумно, без видимих раптових ефектів, але безперервно, неухильно, непереможно. У зіткненнях з руйнівними силами перевага в загальній економії життя завжди залишається за ними. Вулканічні виверження можуть викидатися вгору, але усе це падає назад вниз, переможене силою тяжіння землі.

Те ж саме відбувається і в духовному світі. І тут руйнівні сили більш бурхливі і ефектні за своїми проявами, і іноді здається, що вони перемагають добро. Але це переважання лише тимчасове, і тихі, спокійні сили добра – лагідність, упокорювання, любов, терпіння, діючі непомітно, але безперервно і вірно, – зрештою все-таки виявляться переможцями. Ось чому такі тихі сили і цінуються в християнстві як найбільші чесноти, бо вони ведуть до перемоги християнського ідеалу добра.

Ще дві поради щодо збереження постійності в християнському напрямі життя.

Економте сили, або, вірніше сказати, користуйтеся ними з розумним розрахунком. Не можна надто перевантажувати і переобтяжувати себе непосильними подвигами, бо ви не витримаєте цієї напруги впродовж довгого курсу життя. Але, з іншого боку, не можна занадто послабляти інтенсивність духовного життя, бо неминучим результатом цього завжди буде лінь, апатія і поступовий занепад духовних сил.

Необхідно знайти середину, або, як кажуть святі отці, йти царським шляхом. Почуття певної напруги волі завжди має бути у відчутті, але це не має супроводжуватися виснаженням духовної сили. А для того, щоб знайти цей середній, або царський, шлях, потрібна та чеснота, яка в аскетиці зветься міркуванням.

Нарешті, що б з вами не сталося, які б небезпеки не зустрічалися на вашому шляху, які б моральні падіння не довелося вам пережити – не випускайте з рук ризи Христової, тримайтеся неухильно одного напряму, ведіть свою лінію слідування за Христом. Падіння неминучі, але важливо для людини не випустити з рук ризи Господньої, не втратити з Ним зв’язку, бо тоді усе виправне.

Будьте як дитя, яке чіпко тримається за сукню матері. Нехай ви спіткнулися, впали, забруднилися в бруді гріха і життєвої твані – у цьому немає ще неминучої загибелі… Вставайте і йдіть далі, можливо, із сльозами, з глибоким смутком про падіння, але не випускайте з рук ризи Христової!

<< Постійність християнського життя

Бесіди на Євангеліє від Марка