Непізнані Богом
Багато з тих, хто з дитинства в храм ходять абияк, у Царство Небесне ніколи не потрапить. А потраплять туди інші люди, які, можливо, зараз і в церкву не ходять, ще, можливо, у них і віри немає, але які, увірувавши, усе відкинуть і почнуть серйозно займатися спасінням власної душі. Людина і в останні роки свого життя може увірувати, опам’ятатися – і за цей короткий термін встигне виростити у своєму серці Царство Небесне. Як цього досягти? Ось ми посадили насіння – що тепер треба робити, щоб воно виросло швидше? Треба, забувши про усе, весь час за цим насінням доглядати, треба землю розпушувати, треба її постійно поливати, постійно удобрювати.
А що означає розпушувати землю свого серця? Це означає постійно виривати зі своєї душі всякі гріхи, всякі будяки – те, що виросло в результаті нашого життя. Що означає землю поливати? Це постійно зрошувати душу сльозами покаяння, весь час каятися у своєму колишньому житті, у своїх колишніх гріхах. А удобрювати? Це в землю нашого серця всаджувати слово Боже, весь час читати Євангеліє, весь час молитися, весь час причащатися. Весь час, забувши про усе: про те, як ти виглядаєш, що тобі їсти, що пити, – мати одну жадану мету, Царство Небесне. Тоді Господь побачить: о, яка людина, усе кинула, усе залишила і бажає тільки Царства Небесного. І Господь такій людині допоможе, і за життя, що залишилося, Царство Небесне виросте в її душі.
А якщо ми просто лежатимемо, то багато з нас, хто вірить у Бога, коли помруть, будуть дуже засмучені, бо брами до Царства Небесного перед їх носом зачиняться. Вони стукатимуть і говоритимуть: Господи, ну як же так? Паски ми пекли? Пекли. Яйця фарбували? Фарбували. Піст, ну не завжди, але іноді дотримували? Дотримували. Раз або двічі на рік причащалися? Причащалися. Молитви хоч зрідка читали? Читали. Батьків у церкві поминали? Поминали. Чому ж брама до Царства Небесного зачинена? А Господь скаже: Я вас не знаю навіть, хто ви є. Чому ж Господь не знає, адже Він всюдисущий? Та тому, що пізнати можна тільки увійшовши всередину, а усередині в нас і не було Царства Небесного, усередині в нас і не було благодаті Божої. Тому ми і залишилися для Бога непізнаними.