Уподібнитися сотникові
Євангеліє від Матфея розповідає, як Господь зцілив сотникового слугу. І якщо ми цей епізод євангельської історії уважно вивчимо, то побачимо, які умови треба дотримати, щоб отримати від Бога те, що просимо.
Чому Господь відгукується на прохання сотника? Бо він (і це перша умова) просить не за себе, він просить за слугу; він має таке добре серце, що турбується про слугу. Теперішні люди часто мало піклуються і про власних дітей, а вже про підлеглих – жодної турботи, аби лише змусити їх працювати. А поспівчувати, прийняти участь в їх житті навіть на думку не спадає. Сотник же залишив свою посаду, пішов шукати мандруючого цілителя – Ісуса – і звернувся до Нього з проханням за слугу.
Сотник прекрасно відчуває, Хто перед ним, і розуміє, що він сам грубий воїн, язичник і ніяк негідний навіть того, щоб Ісус увійшов до нього до будинку. Тобто сотник показує глибину упокорювання, він, один з головних начальників міста, проте змиряється перед мандруючим Пророком, кажучи: «Промов тільки слово». Яка віра! Не треба жодних ліків, якісь особливі препарати з-за кордону виписувати. Тільки, Господи, промов слово, і видужає слуга мій.
Те, що Господь побачив в язичнику-сотнику, Він не побачив навіть серед Своїх одноплемінників-ізраїльтян, які були просвічені заповідями Божими, даними Мойсеєм. Цей язичник виявився ближчим до Царства Небесного. Саме за своє упокорювання, простоту, за свою лагідність, за свою любов, за своє милосердне серце, бо саме ці властивості наближають людину до Бога і дають можливість Богові виконувати те, що людина просить. І якщо ми, які прийшли за якоюсь потребою до Бога, хочемо, щоб Господь виконав наші молитви, то ми повинні у своєму житті уподібнюватися сотникові. Треба зробити своє серце таким, щоб воно було милостивим не лише до себе, треба не лише про себе турбуватися. Треба передусім мати любов до ближнього, навіть до підлеглого, любов жалісливу. І крім того треба мати глибоке упокорення.