Вершина усіх чеснот є любов, і якщо ми не навчимося любові, то усе марно. От як апостол Павло каже: якщо ти чуєш ангельський спів, якщо ти знаєш усі людські мови, якщо ти маєш таку молитву, що можеш гори переставляти, якщо ти знаєш усі таємниці, від тебе нічого не приховано ні на землі, ні під землею, ні на небі, маєш повне знання, якщо навіть самого себе ти віддаси на спалювання, якщо ти усе, що маєш, жебракам роздав, але, якщо ти не маєш любові, жодної тобі в тому користі немає. Ось це головне, тому що Бог є любов.

Адже усі люди брати і сестри, усі пішли від Бога, усі пішли від Адама, усі ми – одне. Яка різниця: африканець, малаєць, китаєць? Головне, чи причетна людина до Сина Божого, чи навчилася вона любові.

Ось Господь явив образ цієї любові учням, вони прийняли, і це пішло далі, далі – і вже весь світ покрився церквами. А потім люди стали від Христа відступати, стали церкви руйнувати; кіно, вино, доміно – тільки цим і почали жити. Тому єдине наше спасіння в тому, щоб знову повернутися до закону Божого. А він полягає тільки в одному слові: любов. Усі заповіді зводяться лише до одного: люби Бога усією своєю душею і люби ближнього свого. Ось у цьому весь закон і полягає.

Але дехто каже: я Бога люблю. Та як же ти Бога любиш, якщо в церкву не ходиш? хто ж тобі повірить? Чи: матусю, я тебе люблю, ти в мене найрідніша! А що ж ти не міг їй два місяці зателефонувати? Хіба це любов? Машину свою більше любиш: пропадаєш у гаражі з ранку до вечора. Так, значить, там твоя любов, бо де скарб людини, там і серце її. Хто що любить, той до того і тяжіє.

Тому треба нам своє життя усе переробити. У нас, звісно, немає цієї любові. А як її досягти? Ми ж не можемо її вижати із себе. Ні, це усе поступово. Треба вчитися змирятися, треба вчитися один одного терпіти, треба вчитися обов’язково прощати. Ось це і означає виявляти любов.

Думки про навколишнє