Навіщо Господь дав нам заповіді? Щоб ми осягали, який Бог. Ось сонечко сяє – і від цього добре усім: і тим, хто в цю хвилину грабує чиюсь квартиру, і тим, хто зараз у витверезнику, і тим, хто на дорозі вимагає хабар, – усім сонечко сяє. Господь його дає і хорошим і поганим, і злим і добрим, бо Він милостивий. Він, звісно, кожного напоумляє свого часу, кожного учить, кожному посилає якісь обставини, щоб людина опам’яталася, але Його милість поширюється на усіх. Тому якщо ми хочемо досягти Царства Божого, ми повинні чинити по Божому, тобто виявляти один одному любов. А якщо не робимо, отже, ми грішимо.

А кожний гріх, які ми з вами коїмо, зводить між нами і Богом стіну. От деякі люди кажуть: ніякого Бога немає, ми в Нього не віруємо. Чому так? Не тому, що їх ніхто вірі не навчив, не тому, що вони якихось книг не прочитали. Таким людям можна і книги давати, і кіно показати, перед ними можна і диво зробити, хоч мертвого воскресити – але з ними нічого не станеться, тому що Бога людина бачить серцем. І якщо серце її занурене в гріх, вона нічого не побачить.

Бога побачити може тільки чистий серцем. Тому більшість людей невіруючі не через те, що їх не навчили, а через те, що вони живуть нечестиво; їх серце наповнене гріхом, тому вони не відчувають Бога. А коли серце вільне від гріха, будь-яка людина, навіть якщо їй не розповідати нічого про Бога, обов’язково Його відчуватиме. Це неминуче.

Думки про навколишнє