Скільки ми ще проживемо? Десять-п’ятнадцять років. Хто молодший – тридцять років, може, сорок Бог дасть. І що потім? Тіло черв’яки з’їдять або в крематорії спалять. А душа? А деякі навіть не знають, де в них душа. Запитуєш: «Де в тебе душа?» – «Не знаю». Тобто повне забуття усього. Ось тому Господь і попереджає, що, якщо не покаємося, усі так і загинемо, усі загинемо страшною смертю. Навіщо нам це треба, питається? Ніби так, логічно міркуючи, нікому не треба, ніхто не хоче собі зла. Але настільки диявол усіх закрутив, що людина не може ніяк зупинитися.

Багато небіжчиків, яких ми відспівуємо, прямо в пекло йдуть масово, і там для них починаються моторошні муки. Тому вони сняться своїм родичам, щоб за них якось помолилися, полегшили долю. Жахливо це завжди: відспівуєш людину, а люди навколо чорні хусточки надінуть, троянд, гвоздик накладуть у труну і стоять як пні. І нічого їх не проникає, жодне слово, жодна молитва – усе як у броню. І на думку не спаде, що мине місяць або роки два – і ти тут же лежатимеш. Тут же! Замислися! Адже невідомо, що з нами буде завтра: від раку ми помремо, від інфаркту, від СНІДУ або машина нас задавить. Але відомо лише одне, що душа відокремиться від тіла і ми з вами лежатимемо в труні мертвими. Це вже буде точно. Жодна людина на землі цих воріт не мине.

Тому треба поспішати. Не треба відкладати на завтра, бо жодного завтра для нас може і не бути. Це ж часто-густо: прийшов з роботи, щось недобре, сів на стілець і помер. Чому ми думаємо, що цього з нами не станеться? Ось десь там, далеко був землетрус. Але чому ми гадаємо, що нас обов’язково це усе омине, раз слово Боже каже, що якщо не покаєтеся, то усі так загинете? Не обов’язково землетрус. Ні, ми можемо просто померти раптовою смертю, і не встигнемо покаятися, і душа загине безповоротно.

Ми з вами мчимо з усім людським потоком. Але не обов’язково скачуватися в прірву, у пекло разом з усіма іншими людьми, які нічого і знати не хочуть. Треба вчасно зупинитися і набратися розуму.

Думки про навколишнє