Йти шляхом Христовим
Кожна людина, яка хоче хреститися, прирікає себе на страждання, якщо вона, звісно, хреститься серйозно. Адже більшість хрестяться просто так. От як до Іоанна приходили, і він для них казав: «Поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?»
Хреститися, звісно, треба, але навіщо, щоб уникнути якоїсь катастрофи, не врізатися в чужу машину? Неначе це магічний акт: зробив його – і усе, тепер уже не буде ні грижі, ні головного болю. А як же усі святі мученики? Цікаво, коли голову рубають, це боляче чи ні? А вони з радістю це приймали. Тому хрестяться не для того, щоб усе було добре. Хрестяться, щоб йти на страждання за Христа. Тому що без страждання нічому не навчишся.
Щоб стати олімпійським чемпіоном, скільки доводиться перетерпіти: постійні тренування, збори, необхідність в усьому собі відмовляти, сім’ю не бачити місяцями, гормони приймати, псувати собі здоров’я і т. ін. А досягти чого? Лише на два сантиметри стрибнути вище, ніж інші. І то скільки заради цього треба відер поту пролити! А щоб досягти Царства Небесного, треба пролити кривавий піт. І іншого шляху немає.
Тому не треба себе налаштовувати на життя спокійне, привільне, а треба йти шляхом Христовим. Звісно, один одного ми повинні любити, ми повинні один одного підтримувати, один одному рани лікувати, намагатися полегшити страждання. Господь посилає нас, «як овець серед вовків». Тому нас і будуть мучити, і дедалі підступніше, вигадливіше, мерзотніше.
Звісно, це усе страшно, важко. Але не треба цього боятися. «Не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть», – сказав Господь. Тому усе, що нашу душу вбиває, треба старатися зі свого життя прибрати. Вино вбиває душу – треба прибрати вино. Пусті розмови вбивають душу – треба поменше ходити в гості. Велика кількість їжі заважає нам молитися – треба поменше їсти. Телевізор нам заважає жити – треба викинути його в смітник, заздалегідь стукнувши молотком, щоб ще хтось їм не скористався. Усе, що заважає, треба з життя прибрати. І тоді усе буде в нас набагато спокійніше і простіше. Бо насправді в духовному житті нічого такого важкого для розуміння немає. Єдине, що потрібно, – подвиг і праця.