Чи можна собі уявити Серафима Саровського, що дивиться телевізор? Абсолютно дика картина. Звісно ж, ні. Він у монастир спершу пішов, але і монастиря йому було мало, він ще в пустелю забрався. І цього мало виявилось, він ще стежину забарикадував, щоб ніхто не заважав йому Богу молитися.

О це любов до Бога! А Євангеліє читав?! Щотижня він увесь Новий Завіт прочитував – щотижня упродовж усього життя. А спав тільки дві години, решта часу молився, читав святих отців. О це життя! О це любов до Бога! Тому він і Серафим Саровський, угодник Божий.

Можемо ми так? Звісно ж, ні. Але ж щось ми можемо? І ось у ту міру, в яку ми можемо, ми повинні робити. А інакше наше життя буде порожнім – порожнім у сенсі духовному: ми ніколи не досягнемо святості, ніколи не досягнемо Царства Небесного.

Думки про навколишнє