Таємниці Страсного тижня: Воскресіння Лазаря

Ця подія описана тільки у євангеліста Іоана. Згадаємо воскресіння дочки Іаїра (Мф. 9:18-25; Мк. 5:35-43; Лк. 8:49-56). Тоді Господь говорить, що дівиця не вмерла, вона спить (Лк. 8:52); знаходиться в стані коми, або летаргічного сну, або навіть глибокого звичайного сну. Господь бере її за руку і будить, повертає до життя. У випадку з Лазарем євангеліст Іоан спеціально підкреслює, що це подія іншого порядку. Її не можна трактувати інакше, як повне воскресіння повністю мертвої людини. “Вже смердить“, – кажуть Господові, – “бо чотири дні, як він у гробі” (Ін. 11:39).

Значна частина благочестивих юдеїв епохи Другого Храму вірила в тілесне воскресіння, його чекали, але воно передбачалося в майбутньому. А в повсякденності стародавній східний світ і особливо Іудею характеризує жах перед гниттям, розпадом, фізичними подробицями смерті: на труп не дивляться, до мертвого не доторкаються.

Можна собі уявити, який священний жах викликали в юдея того часу слова “Вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою” (Ін. 11:44). На це не можна дивитися! А Господь каже: “Розв’яжіть його, нехай іде“.

Що стосується мислячих людей елліністичного світу, вони не лише не вірили у воскресіння мертвих, але і вважали, що воно не потрібне. Як би вони не вдавалися найвитонченішим тілесним задоволенням, розпусті, обжерливості, носінню незвичайного одягу, можна було подумати, що вони взагалі не цінували тілесне життя. І це співпадало з вульгарно-платонічним уявленням, що тіло – це в’язниця і могила. Завдання людини за життя з точки зору розхожого греко-римського світогляду полягає в тому, щоб досягти безпристрасності, померти гідно, звільнитися від тіла і ніколи в нього не повертатися. Римляни до факту розпаду тіла відносилися спокійно, але ідея в це тіло повернутися здавалася їм просто безглуздою.

Воскресіння Лазаря не вписується в жодні уявлення. І ми бачимо, що інтрига наступних семи днів, їхній сюжет починається тут; бо фарисеї приходять до Каяфи і говорять про те, що воскресіння Лазаря створило певний прецедент. Що тепер робити? Адже всі люди бачили, що Він не зцілив, не допоміг, а воскресив тіло, що розкладається. І, як ми пам’ятаємо, у ніч із суботи на неділю Каяфа приймає рішення: “Краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув” (Ін. 11:50).

Автор: Ганна Шмаїна-Великанова