Досягти благого егоїзму

Що змінить «провідник» занепокоєння?

Саме такою має бути моя душа. І я надам велику допомогу людству, якщо в цьому світі, повному тривог, страху і невпевненості, не буду «провідником» занепокоєння, а почну за допомогою молитви і внутрішньої тиші дарувати людям відчуття Божественної присутності.

Хтось скаже: «Ну, це все казки, одна теорія. Підемо краще посваримося! Поб’ємося! Влаштуємо істерику!» Але хіба це допомога – якщо, погоджуючись, я беру участь у скандалі? Хіба щось зміниться від цього на краще? Як думаєш?

Хіба можна змінити щось за допомогою злості? Невже гнів, кулаки, роздратування та істерика можуть когось зробити кращим? Змінити світ?

Навіть свою дитину ти не змусиш так нічого зробити. Так, у тебе вийде залякати її, побити, обдерти вуха і волосся, а потім сказати: «Ну от, заспокоївся! Тепер точно нікуди з дома не вийдеш». Так, цього разу дитина дійсно залишилася вдома. Але знаєш, що тепер твориться в неї на серці? Який вулкан там вирує і яка лава з часом виллється на твою голову? Ні, нікого так змінити не можна. Тут допомагає лише молитва. А потім починаються внутрішні процеси, і зміни настають – але завдяки любові, упокорюванню і праведності.

Покладатися на волю Божу – означає розслабитися

Мені хотілося б навести слова з молитви Оптинських старців:

«Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе мені цей день. Дай мені цілковито віддатися на волю Твою святу. На всяк час дня цього в усьому настав мене і підтримай мене».

Розумієте? Що б не сталося, ми просимо Господа дати нам сил зустріти це з душевним спокоєм. У молитві не говориться, що сьогодні все неодмінно буде добре. Ми нічого не знаємо, не знаємо, що станеться з нами впродовж дня, що доведеться почути. Але як би то не було – Господи, допоможи мені не втрачати душевний спокій, бути з Тобою і покладатися на Твою святу волю.

Покладатися на волю Божу означає розслабитися, тобто ослабити ті пружини, які ми постійно натягуємо у своїй голові. Перестати жити в напрузі, стресі, який отруює наш організм, негативно впливає на нервову систему і викликає масу проблем з тиском, шлунком і т. д., внаслідок чого ми старіємо завчасно.

«Господи, які б я не дістав звістки, навчи мене приймати їх зі спокійною душею і твердим переконанням, що на все Свята Воля Твоя».

Іншими словами, що б не довелося мені почути сьогодні, дай мені сил прийняти це спокійно, з вірою в те, що Ти все знаєш, і раз попускаєш цьому статися, значить, усе до кращого. Зверни увагу: я не кажу, якщо Бог щось попускає, ми не можемо цього змінити. Можемо – якщо це буде нам на користь. Але жодних змін на краще не буде, якщо робити це з обуренням. А от прийняти проблему і потім спокійно, холоднокровно спробувати вирішити її – зовсім інша справа.

Ми забуваємо слова Господні, які читали

«У всіх ділах моїх і словах керуй думками моїми і почуттями. У всіх непередбачених випадках не дай мені забути, що все Ти посилаєш».

Ми забуваємо слова Господні, які стільки разів читали і слухали, – відразу ж, як тільки виникає якась трудність. Така природа людської думки. У нашому житті було стільки усього хорошого, але у важку годину ми про це вмить забуваємо. Так часто ми говоримо про любов, про прощення і незлопам’ятність, читаємо стільки духовних книг – але варто з’явитися проблемі, усе вмить забувається.

От спитаєте мене, чи читав я третій том творів такого-то угодника Божого, і п’ятий том – другого? Ну, читав, і що з того? Так, я прочитав цей третій том, але питання – чи вдалося мені утілити в життя слова з першої сторінки першого тому. Чи пам’ятаю я хоч один рядок, коли мене наздоганяє спокуса.

Усе має одну мету: любов

«Навчи мене просто і мудро ставитись до всіх людей, нікого не ображаючи, ані засмучуючи».

Чи поступаєш ти так? Минув твій день таким чином, що ніхто не був тобою ображений, збентежений, скривджений? Старатися нікого не кривдити – прекрасна річ. Не думай, що це легко, і не зневіряйся, якщо побачиш, що доки в тебе не виходить. Адже всі ми засмучуємо один одного. Просто спробуй стати трохи м’якшим.

«Господи, дай мені силу перенести втому і всі події цього дня. Керуй моєю волею і навчи мене молитись, вірити, надіятись, терпіти, прощати і любити. Амінь».

Усе, про що було сказано вище, має одну мету: любов. Отже, допоможи мені, Господи, у молитві, терпінні. Допоможи прощати і любити. Нехай щодня наближає мене до людей і Божественної любові. Якщо я навчуся любити, то стану зовсім іншою людиною. Якщо любиш, то прощаєш і забуваєш зло, яке тобі спричинили. Якщо любиш, то сподіваєшся і виправдовуєш вчинки інших. Не лаєшся, коли хтось зайняв твоє місце чи обігнав тебе на дорозі. Адже у всіх – свої переживання і проблеми.

Але для того, щоб полюбити інших, спочатку треба відчути, що тебе самого дуже любить Бог. І це почуття, що ти улюблений, пом’якшить твоє серце.

Благий егоїзм: відчути, що ми дороги Богові

Молитимемося, щоб у нас вийшло побачити цю Божественну любов до всіх нас. Відчути, що ми дороги Богові, а не гидкі Йому. Цьому нас навчить молитва. Вона допоможе нам досягти благого егоїзму. А що таке благий егоїзм? Це та печать, якою Бог нагородив кожного з нас. От що я маю на увазі, а не якась егоїстична поведінка. Це те, що сказав Христос усім нам, прийшовши на землю: «Діти Мої, Я люблю вас»! Але де, коли були сказані ці слова? У нашій душі.

От що я розумію під благим егоїзмом – усвідомлення своєї унікальності і виняткової цінності перед Богом. У всьому всесвіті немає іншого такого, як ти.

І в той же час усі ми покликані любити один одного, щоб полюбити і Господа. З’єднатися один з одним, щоб з’єднатися з Ним. Жити так, про що Господь просив Отця на Тайній вечері: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине» (Ін. 17:21).

Досягти цього допомагає молитва.

Проситимемо Господа, щоб Він допоміг нам полюбити молитву. Щоб ми ставилися до неї не формально, а навчилися «вичавлювати сік» із самої серцевини богослужебних книг і співів. І тоді ми побачимо головне, що приховано в них. Причому на це нам вкаже наше власне ставлення до людей; світло, сяюче в наших очах; любов у наших серцях; поцілунки, які отримуватимуть від нас домашні; єдність нашої сім’ї. Усе це буде доказом того, що тепер ми вміємо молитися по-справжньому. І наше внутрішнє сяйво діятиме і на тих, хто поруч. Коли людина молиться, усе це приходить.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)