Почути серце Христове

Так було і дві тисячі років тому. «Залиш нас, йди», – казали Богові люди. І тоді Бог сказав: «Вони не розуміють, що Я хочу сказати їм. Вони не розуміють Мене, бо Я – Бог, а вони – люди». А оскільки Йому дуже хотілося, щоб ми побачили, як сильно Він любить нас, Він сказав: «Раз люди самі не можуть зрозуміти Мене, Я знаю, що робити. Я стану Людиною, щоб говорити з вами, мої улюблені ластівки, вашою мовою. Я буду як ви, з таким же Тілом, як ваше – щоб ви, дивлячись на Мене, більше не думали, що не розумієте Моїх слів, які Я повторюю вам постійно. Я знову і знову говоритиму кожному з вас: «Люблю тебе, прощаю і чекаю, коли ти прийдеш до Мене, рятуючись від холодів. Візьми Мене за руку, і Я відведу тебе туди, де ти набудеш спокою. І тоді ти запитаєш: «Господи, Хто Ти? Ти говориш так ясно, так зрозуміло, немов ми друзі. Хто ж Ти?» І наблизившись до Мене, зрозумієш, що Я і справді така ж Людина, як і ти, але окрім цього Я ще і Бог. І не злякаєшся, і врятуєшся».

Бог так і зробив. Він став Людиною, ми почали розуміти Його і тепер самі вибираємо, як до Нього ставитися. Але яким би не було наше ставлення, жоден з нас не може тепер сказати: «Я не знаю Бога, я не розумію, що Він говорить». Бо Господь прийшов до нас на землю. Як співається в 8 ікосі акафісту: «Увесь був на землі й неба ніколи не покидав Бог, Слово незбагненне, бо то був Божий прихід, а не зміна місця, і народження від Діви, що прийняла Бога».

Бог і там, і тут. На небі і на землі, серед нас. Незбагненна таємниця. Проте Господь хоче відкрити нам цю таємницю – адже Він утілився для того, щоб сказати кожному: «Я люблю тебе». Він може шепнути тобі ці слова ледь чутно, прямо у вухо, щоб їх почув саме ти, Його улюблене чадо. «Я люблю тебе, і тому став Людиною – щоб забрати тебе з холодів гріха і обману і відвести в тепло Раю. Йди до Мене! Полетіли зі Мною!» А ти у відповідь: «Господи, я не можу летіти так далеко». Тоді Господь каже: «Ти полетиш на Моїх крилах. Йди сюди, от, Я розкриваю їх тобі і розпинаюся». Немов ластівка, Він відкриває «крила» на Хресті і тим самим каже нам, як сильно і неосяжно любить нас.

І кажучи про Різдво Христове у Вифлеємі, ми вирушаємо на Голгофу. Той світ, який осяяв тоді Вифлеєм, осяює і Голгофу. Печера у Вифлеємі стала місцем народження Христа, а печера поряд з Голгофою – місцем Його поховання. Дві печери в різний час прийняли Пресвяте Тіло Господа Нашого. І коли Бог створював землю, він створив і ці печери, бо вже тоді Йому було відомо, що в першій Він народиться і станеться втілення Бога Сина і Слова Божого, а друга стане останнім Його житлом на цьому світі, Його ложем, де буде поховане Тіло Його.

Ця думка мені дуже подобається. Але якби одного прекрасного дня в мене вийшло усвідомити це по-справжньому, пізнати досвідченим шляхом, якби я зміг дійсно побачити поряд із собою Христа і полюбити Його усім серцем, яку радість мені довелося б пережити! Як це було б прекрасно! Саме такими і мають бути наші почуття. Треба не говорити про Бога, а молитися Йому. Не розповідати про Нього в радіопередачі, вимовляючи красиві слова, а говорити з Ним, говорити всі ці слова Йому особисто, і насолоджуватися цим. Не думати про те, що сказати в ефірі і якою буде реакція слухачів, а просто подумати: «Господи, ми замовкаємо, щоб слухати тільки Тебе, дивитися на Тебе, торкатися до Тебе, з’єднуватися з Тобою. Щоб Ти заповнив усе наше життя».

Те, що так турбує тебе зараз, не так важливе. Це не проблема, правда. Просто доки ти цього не розумієш і тому скаржишся. Але коли ти побачиш, як любить тебе Господь, то подивишся на все іншими очима. І не один я так вважаю. Знаєш, що мені пишуть люди? «У мене рак, і я дякую Господові». Одній такій людині я запропонував піти зі мною на радіо, щоб вона сказала ці слова привселюдно в прямому ефірі. Ні, я не вигадую – насправді є такі люди, які важко хворіють і при цьому кажуть: «Якщо Господь зі мною, жодних проблем у мене немає». Ці слова означають, що людина зрозуміла найголовніше – доторкнулася до Христа. І тобі я бажаю цього року доторкнутися до Нього. Адже як тільки це станеться, ти зрозумієш, що все інше неважливо.

Я не маю на увазі, що тобі треба їхати на Афон і ставати ченцем. Втім, якщо Господь покличе тебе, це буде чудово. Але не це головне. Не треба йти в ченці тому, що ти самотній і це пригнічує тебе (у оригіналі тут гра слів – слово μοναχός у грецькій мові, окрім «чернець», має значення: «Самотній, один». – Прим. переклад.). Усі ми в цьому світі самотні – і одружені, і неодружені. Бо в будь-якому випадку кожен з нас живе наодинці зі своїм «я». Ти і твоя душа – ви обоє самотні. Але коли ми по-справжньому відчуємо Христа, то зрозуміємо: усе, що так займає нас у цьому житті, – насправді безглузді дурниці, а Єдиний, Хто супроводжує нас у життя вічне, – це Господь.

Якщо якісь, допустимо, сто років земного життя так багато віднімають у нашої душі, то уяви, скільки усього їй належить позбутися в житті вічному, про яке ми зараз взагалі не думаємо, ніби його і не існує зовсім. Адже ми живемо так, ніби вічного життя немає. Господь тому і прийшов до нас на землю, щоб сказати: «Є і інше життя. Тому Я зараз з вами. Їм і п’ю разом з вами, щоб ви не казали, що Бог – це якийсь соціопат. Йду на весілля в Кані Галилейській, щоб ви не казали, що Бог тільки розлучає людей і цурається земних радощів, почуттів, любові. Я йду і в Храм, і в синагоги, і в майстерню до Йосифа, і на берег озера Галилейського, де ви ловите рибу, і в гори.

Усе, що дозволено Богом і законом, Я роблю так само, як і ви, щоб дати зрозуміти: не треба припиняти займатися своїми справами. Головне – щоб серед справ ви не забували про Мене, Початок і Кінець усього. Я подарував вам життя, подарував розум, а ви от-от позбудетеся його від безлічі суєтних, даремних і важких думок. Але ж розум був даний вам не для того, щоб божеволіти від думок, а для того, щоб була можливість думати про Мене, Бога. А замість цього ви починаєте думати різні дурниці і доводите себе до хвороби. Хто ж в цьому винен? Невже Я? Я винен у тому, що ти забув про Мене, помістивши Мене на задвірки свого життя, і тепер страждаєш від депресії? Але як можна радіти в такому разі?»

От що таке Різдво. Господь упокорено приходить до нас і каже: «Діти Мої, Я тут! Я прийшов до вас як Немовля, маленька дитина, яка нікого не сварить, не звинувачує, не розмахує батогами, а просто тихо лежить в убогій печері. Маленьке, убоге Дитя. Я зробив це для того, щоб вам було простіше наблизитися до Мене і узнати таємниці Царства Небесного, узнати безліч безцінних істин, а потім врятуватися і стати щасливими. Якщо хочете, йдіть за Мною».

От у чому сенс свята Різдва. Але не лише в цьому.

Щороку нам здається, що ми, нарешті зрозуміли, про що це свято. Проте істинний його сенс нескінченний. Вибери те, що тобі ближче. Але не забувай, що життя змінюється не від думок, а за допомогою Божественної благодаті.

Я бажаю тобі особливо в ці дні бути люблячим, вдячним, не турбуватися, не ображатися самому і не кривдити інших. Відчути, як сильно любить тебе Господь. Перестати угризатися, звинувачувати себе, відкинути всяке відчуття провини. Відчуй себе улюбленим чадом Божим! Зрозумій, що Господь любить тебе. Що є Той, Хто завжди думає про тебе – навіть коли ти залишаєшся один, провівши гостей після святкової вечері. Чи коли від’їжджаєш до моря і сидиш на березі, мучачись думками і переживаннями. Чи коли піднімаєшся в гори. Навіть у такі хвилини пам’ятай – є Той, Хто дуже сильно любить тебе. І Його любов безмежна.

Сьогодні народилася Любов – Бог, Який є Любов. У маленькому Вифлеємі почало битися саме любляче серце у світі – серце нашого Господа. І з цієї миті в кожному його ударі відчувається тільки любов. Серце скорочується, перекачуючи кров, – так от, серце Христове «перекачує» ще і любов. Постійно.

Серце маленького Господа, Який народився дві тисячі років тому, б’ється з величезною любов’ю до тебе. «Я люблю тебе! Тому Я і народився, не погребувавши зійти на землю, не погребувавши людьми. Я шукав і знайшов тебе, обійняв, поцілував – у той час, як ти перебував у смороді і нечистотах. Бо Я люблю тебе. І Я тут, щоб ти побачив Мене і нарешті знайшов те, що так довго шукав. Щоб ти перестав мучити себе – замість цього Я Сам принесу Себе в жертву, щоб ти був врятований. Я прийшов, щоб ти набув спокою. Щоб перестав гадати про свою долю на каві і картах, ходити до екстрасенсів і астрологів. Я буду твоєю Долею, твоїм Щастям». І ти дійсно дуже щаслива людина, якщо віриш не в долю, а в Христа.

Одна жінка якось сказала мені:

– Отче, мені вже п’ятдесят один!

Я відповів їй:

– Дякуй Богові, що тобі вдалося прожити півстоліття і що в тебе вийшло узнати Того, Хто відведе тебе у Вічність. Твої роки наближають тебе до вічного життя, до Того, Хто каже: «Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе» (Ін. 11:25).

Люби Христа, Який народився, і ніколи не помреш. Люби Того, Хто є любов, і знай, що любов не помирає. Будь завжди з Богом!

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)