Що таке бути віруючою людиною?
Так як у цьому сайті відображені чотири грані людського буття, то ми спробуємо дати відповідь на це вкрай важливе запитання по кожній з них.
Отже, що означає бути віруючою людиною в повсякденному житті? Це коли все твоє життя обертається навколо Бога, коли всі свої вчинки і рішення ти узгоджуєш з Його волею, з Його словом, адже слово Боже, Його святі заповіді – для тебе закон. «Закон Твій – світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх» (Псалом 118:105). Під словом «закон» – тут розуміються Божі настанови та заповіді, чи ще як прийнято казати – біблійні принципи.
Усі ж Божі заповіді та настанови зводяться до одного слова – «любов». «І один з них, законник, спокушаючи Його [тобто Христа], запитав, кажучи: Учителю, яка заповідь найбільша в законі? Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:35-39).
Якщо ж людина, яка вважає чи іменує себе християнином (як варіант – православним, католиком і т.д. і т.п.) явна не любить ближніх, тобто людей, які знаходяться поруч з нею, то їй варто задуматися, а чи дійсно вона є тим, ким вона себе вважає. Зауважте, ми не пригадали про любов до Бога, хоча часто вищезгадані люди запевняють, що дуже люблять Його. Таким людям ми радимо уважно прочитати наступні слова: «Хто каже: “Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін.4:20). Напевно слова апостола-євангеліста Іоанна Богослова пояснень не потребують.
І на останок, ще одне істотне зауваження. Ми свідомо не пригадали певні «атрибути» віруючих людей: як то «спеціальний» одяг, «спеціальні» фрази чи слова, на кшталт: «Спаси Господи», «Во славу Божу», «На все воля Божа» і т. д., показово-смиренний вигляд обличчя та поведінки і таке інше. Насправді, нічого поганого в цьому не має: адже приналежність до певної релігійної групи – сукупності людей, які об’єднані певною метою (правда якою – дехто не знає), – тим чи іншим чином впливає на свідомість людини, формує її смаки, у тому числі її зовнішній вигляд, коло її інтересів. Головне тут – не підмінити зовнішнім, другорядним – головне, внутрішнє, тобто не підмінити благочестивим виглядом любов до ближніх.
Що ж може вийти з цього, напевно, найкраще проілюстрував апостол Павло: «Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи» (1Кор. 13:1-3).
Тому не буде нам ніякої користі і в цьому житті, і в житті вічному, якщо ми будемо вдавати із себе релігійних людей, але при тому не любити ближніх. А саме любов’ю до ближніх проявляється наша любов до Господа, якою так люблять хизуватися надрелігійні, чи як-то кажуть – «гіпердуховні» люди.
Редакція сайту
Ваш коментар: