Чому ми досі не знищили православ’я
Твоє життя може не бути православним
В одному з тропарів канону до мученика Фанурія говориться: «Святий Фанурій, допоможи мені, блукаючому в єресі гріховній».
Ці слова мають на увазі наступне: навіть будучи православним християнином, можна впасти в будь-яку єресь; точніше – навіть не в якусь конкретну єресь, а просто збитися з єдиного шляху, який пропонує Церква, відхилитися у своєму особистому виборі від Її духу. І це теж буде маленька, але єресь. Так, ти вважаєш себе православним, прекрасно знаєш догмати православної віри, але твоє життя при цьому може не бути православним у дусі Церкви і Дусі Божественному.
А ти при цьому упевнений, що живеш православно, правильно. Свого часу мене уразило це відкриття: будь-який гріх, будь-який злочин – це єресь. Якою б православною не вважала себе людина.
Євангеліє не втілене в нашому житті
Спершу скажу відразу: коли ми говоримо про Православ’я, йдеться не про релігію. Православ’я – не релігія. Адже не ми самі придумали те, у що віримо. Людина сама ніколи не змогла б придумати і сказати такі слова: «Любіть ворогів ваших» (Мф. 5:44).
За словами старця Софронія (Сахарова), одна лише ця заповідь Христова наочно показує, що наша віра, наша Церква і її вчення ніяк не могли бути придумані людиною. Бо людина просто не в змозі сказати іншому: «Люби ворога свого».
Адже ми навіть самих себе по-справжньому любити не можемо. А Господь не просто каже нам це, але і дає сили на здійснення Його заповіді.
Євангеліє учить нас неймовірним і незбагненним для людського розуму речам. І отці, і великі богослови, у тому числі і сучасні учені кажуть про те, що Євангеліє все ще не утілилося в усій повноті тут, на землі. Адже Євангеліє (і, отже, Православ’я) возносять людину на таку вершину, де вона дістає можливість доторкнутися до Нествореного і з’єднатися з Ним.
Але доки існує земний світ, це неможливо прожити і відчути в усій повноті і досконалості. Так, ми прагнемо від досконалого до ще досконалішого, але Євангеліє як і раніше не втілене в нашому житті повністю, оскільки виміри, що відкриваються в ньому перед нами, – неосяжні, як неосяжні горизонти, до досягнення яких нас закликає Бог.
Наша віра перевищує наші можливості
Ми – православні християни – можемо досягти нових і нових вершин; ми прагнемо до досконалості, яка безмежна. От що таке Православ’я. У будь-якому випадку це не релігія, не рух, створений людиною, коли вона уявляє Бога таким, яким бачить Його у своїх фантазіях. Фантазії безмежні – і тому у будь-якій релігії проекція грає величезну роль.
Тобто я, наприклад, бачу щось певним чином, але видаю свої уявлення за об’єктивний погляд. Насправді ж цього може не бути, і тоді я ясно помиляюся.
А в Церкві Бог Сам приходить до нас, являється нам і відкривається. Він Сам знайшов нас. Ми не знали Його – Він знайшов нас. І ми до кінця так і не знаємо, у що віримо.
Ми віримо не тому, що нам подобається вірити саме так або хочеться в це вірити. Адже нам самим дуже важко утілити в життя те, чому ми учимо. Але ми продовжуємо учити, бо це – істина. Отже, наша православна віра перевищує наші можливості. Чому? Бо вона – істина, що дана Самим Богом.
Чому православ’я ніколи не зникне?
Мені дуже сподобалася історія, описана Миколою Бердяєвим в одній з книг. Не пам’ятаю усіх подробиць, але історія приблизно така. Одна людина вирішила прийняти православ’я і звернулася до православного християнина:
– Я теж хочу стати православним. Але спочатку думаю подивитися, як у різних країнах люди вірять у Бога. Мені хочеться познайомитися і з православ’ям, і з іншими релігіями. А коли я все це побачу, то зроблю остаточний вибір.
Православний відповів:
– Ох, краще не роби цього! Приймай православ’я зараз, поки є бажання. Бо коли ти побачиш, як живуть православні, коли зіткнешся з нашими негараздами і сварками, то розчаруєшся і не станеш православним. Прийми православ’я зараз, поки хочеться!
– Ні! Спочатку я поїду подивлюся.
«Ох, – подумав православний, – тепер, коли він побачить нашу церкву зблизька, коли побачить, які ми, православні, насправді, – точно розчарується і більше ніколи не повернеться до православ’я».
А людина почала свою подорож. Вона побувала в багатьох православних храмах. І там їй дійсно довелося зіткнутися з безладом, сварками і тому подібним.
Нарешті вона повернулася. Православний зустрів її і запитав:
– Ну і як? Ти добре подумав? Як і раніше хочеш стати православним?
– Так, я прийму православ’я.
– Почекай, тобі вдалося здійснити задуману подорож?
– Так!
– Ти усе бачив?
– Так, усе.
– Щось тобі не сподобалося?
– Так, я усе бачив. І сварки, і міжусобиці, і розпусту, й інші гріхи – усе це в православній церкві я бачив.
– Ну і яку ж віру ти тепер вибереш?
– Православну.
– Як? Хіба тебе не налякали всі ці гріхи?
– Я злякався – по-людськи.
– Невже усе це не потрясло тебе до глибини душі?
– Так, по-людськи я був приголомшений, але все одно вирішив стати православним, бо зрозумів: раз православна віра, православне вчення продовжують існувати, незважаючи на усі міжусобиці, падіння та інші гріхи, незважаючи на все те, що так мене розчарувало, – значить, це придумано не людиною.
Я зрозумів, що православ’я має Божественне походження, інакше люди просто знищили б його.
Одна велика людина якось сказала: «Не бійся. Православ’я ніколи не зникне. Знаєш, чому? Бо якщо його досі не знищили ті, хто вважає себе православним, ніхто інший тим більше не зможе його знищити».
Автор: архімандрит Андрій (Конанос)