Церква – коли ті, хто любить, прагнуть до єднання

Народження Церкви

Сьогодні – День Святої Трійці. Ми згадуємо, як на п’ятдесятий день Апостоли Христові прийняли Духа Святого і оновлені, наповнені новими силами, а точніше, Сили згори, вийшли на першу проповідь про розіп’ятого і воскреслого Спасителя. Ця проповідь запалила серця безлічі людей. Того дня прийняли хрещення три тисячі людей. Так народилася наша Церква.

Ці три тисячі, разом з Апостолами, стали початком, першим паростком того дерева, яке живе, росте і приносить плоди вже близько двох тисяч років. Кожен хрещений – член Її. Але далеко не кожен, на жаль, розуміє це, розуміє не лише своє місце в Церкві, своє покликання, але навіть і те, що таке сама Церква.

У давнину було багато віруючих, але не хрещених. Вони вже, подібно до Блаженного Августина, усім серцем прийняли Христа, не сумнівалися в істинності християнської віри, добре знали Писання, але не наважувалися прийняти хрещення, відчуваючи себе не готовими узяти на себе всю величезну відповідальність, яка лежить на кожному членові Церкви Христової.

Зараз усе навпаки. Більшість з наших співвітчизників хрещені, і, ледве народивши, квапляться похрестити своїх дітей, але жодного разу в житті не відкривали Євангеліє, ніколи не причащалися і дуже смутно розуміють, що таке Церква.

Церква – єдність кого?

Найкоротше визначення, яке ми знаємо: “Церква – це єдність віруючих у Христа”. Визначення точне, усе, що треба – просто пояснити ці слова, які можна розуміти дуже-дуже по-різному.

Церква – єдність тих, хто всією душею бажає стати краще, ніж він є. Ми навіть не уявляємо, якими прекрасними, чистими і світлими можемо стати, а точніше, повинні стати, якщо зосередимо зусилля на безперестанному розвитку усього доброго, що носимо в собі і звільненні від усього бридкого, брудного і ганебного, на що вказує нам совість.

“У людині усе повинно бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки”. Це чеховське висловлювання відоме багато кому. Проте більшість значно більше піклується про красу перших двох речей, обличчя і одягу, а душа і думки  – речі невидимі, потаємні. Церква – єдність, співдружність тих, хто розуміє, що головне – усередині нас, головне – невидимий світ наших думок, почуттів, спогадів, бажань. Якщо це буде прекрасним, буде прекрасне і обличчя, якими б неправильними не були його риси. А одяг. Про нього сказано в Одкровенні Іоанна Богослова: “Той, хто перемагає, одягнеться у білий одяг; і не згладжу [не зітру] імені його з книги життя” (Одкр.3:5). Вдягнутися в такий одяг – от прагнення, що об’єднує нас у Церкву Христову.

Досягти ідеалу неможливо, але самий рух, наближення до нього прояснює і прикрашає. Церква – єдність тих, хто найвищий прояв людяності, краси та істини бачить в Ісусі Христі. Єдність тих, хто в кожній життєвій ситуації прагне поступати так, як у цій ситуації поступив би Христос. “А звідки ми знаємо, як би Він поступив?” – виникне в когось питання. У того, хто регулярно читає Євангеліє, молиться, бере участь у літургії, такого питання не виникне. У кожній конкретній ситуації совість ясно вкаже йому, як ставиться до його вчинків, слів, думок Ісус Христос, що Він схвалює, про що шкодує чи навіть гнівається.

Чисте серце готове до любові

Церква – це ті, хто вірує в Бога Трійцю. Не намагаючись зараз пояснювати цей складний догмат, скажу лише, що віра в Трійцю означає віру в Любов. “Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому” (1 Ін. 4:16).

Вірити в Бога Трійцю – вірити в Любов, у те, що Любов вічна, що Любов над усе, що світ створений Любов’ю, світ управляється і тримається Любов’ю, що самий непереможний ворог, смерть, може бути переможений лише Любов’ю. А точніше, не “може бути переможений”, а ВЖЕ ПЕРЕМОЖЕНИЙ ЛЮБОВ’Ю. Тією Любов’ю, Яка зійшла з Небес на землю, утілилася, стала Людиною Ісусом Христом. Його перемогу над смертю ми святкували протягом п’ятдесяти днів і от тепер святкуємо сходження Божественної Любові в Дусі Святому в серця всіх тих, хто увірував у це.

У любові, в її проявах, є своя ієрархія. Всяка любов прекрасна, проте є, більш вища і більш менша. Адже не можу і не повинен я однаково любити свою дружину, друга і собаку. Християни вірять, що найсильніша на світі Любов – це любов Бога до людини. Ніхто мене так ніколи не любитиме, як Господь, ні дружина, ні друзі, ні діти. Християни знають це, проте не завжди можуть відчути серцем навіть у малій мірі. Відчути це може лише чисте серце. І тому очищення серця – безперестанна робота членів Церкви Христової, цьому служать і молитви і пости і таїнства.

У міру очищення серце набуває здатності відчувати спрямовану на нього Любов Божу, не відповісти на яку неможливо тому, хто пізнав її. І тоді вже “я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому” (Рим.8:38,39).

Коли я не причащаюся, я помираю

Ті, які люблять, прагнуть до єднання. Якщо я когось люблю, я жадаю спілкування, єднання з коханим. Найвищим і найтіснішим єднанням між люблячими людьми є шлюб. А між людиною і Богом? Між людиною і Богом – Причастя. Сумніватися в цьому не дозволяють слова, сказані Господом Ісусом Христом: “Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день” (Ін. 6:53-54).

Тому Церква – єдність тих, хто причащається Тіла і Крові Христових, тих, хто відчуває причастя, участь у літургії як найбільшу цінність, не уявляють своє життя без літургії і причастя. “Коли я не причащаюся, я помираю” (Св. Іоанн Кронштадтський). Втім, причастя – не лише з’єднання людини з Богом, це і з’єднання людини з людиною, з братами і сестрами в Христі.

У цьому невичерпне джерело зростання любові до Бога і до людей. На Тайній вечері Господь сказав учням, тобто нам з вами: “З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою” (Ін. 13:35). І що будь-яка людина, яка приходить у Церкву повинна занурюватися в таку любов, яку вона вже ніде більше не відчує.

“Та де ви бачили таку Церкву! Де ви бачили таких християн! Та самі-то ви…” Так можуть сказати цілком справедливо. Далеко не всі християни такі, якими тут описані.

Але запитаємо по-іншому: чи хочемо бути такими? Чи хочемо, щоб наша Церква стала такою? Не сумніваюся, що дуже, дуже багато хто хоче. І стараються. Виходить у когось краще, у когось гірше. Тих, хто зумів з Божою допомогою просяяти істинною вірою і любов’ю, ми прославлятимемо в наступну після Трійці Неділю – День Усіх Святих.

Для нас же, інших, у кого не виходить частіше, ніж виходить, нехай втіхою послужать слова св. Іоанна Златоуста, який сказав нам, що Господь наш “і справи приймає, і намір цілує; і діяння шанує, і спроби хвалить”. Чи хочемо? Чи прагнемо? Чи стараємося? От що важливе! Якщо так, то і решта свого часу прикладеться з Божою допомогою.

Такою, осмілююся припустити, бачилася Церква при Своєму народженні Її першими дітьми, такою хочеться бачити Її сьогодні.

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Усе по темі: День Святої Трійці