Значення благодаті в житті християнина

У кожної людині є насіння добра. Проте, як звичайне насіння не може розвинутися і дозріти без вологи і світла, так і людська душа залишається безплідною, поки її не окропить благодать Божа. Відчуваючи в собі брак божественної допомоги, старозавітний праведник молився Богу: “До Тебе простягаю руки мої: душа моя, як земля безводна, перед Тобою” (Пс. 142:6). І всі люди, які щиро прагнуть праведності, розуміють, що без допомоги Божої, без Його керівництва і підтримки неможливе жодне духовне життя. Благодать Божа оновлює душу людини, очищає її совість, просвічує розум, зміцнює віру, направляє волю до добра, зігріває серце любов’ю до Бога і ближніх, спрямовує людину до небесного, вселяє в неї бажання жити духовними інтересами. Вона очищає і освячує всю її сутність. За свідченням багатьох, які удостоїлися вищого духовного осяяння, благодать Божа приносить такий мир і радість людській душі, що всі земні блага і всі фізичні задоволення здаються жалюгідними і нікчемними.

Відроджуюча сила благодаті Божої виявляє себе в благотворних внутрішніх і зовнішніх змінах у людях, які прийняли її. Ці зміни були особливо очевидні в учнях Христових. Вони, як ми знаємо, до зішесття Святого Духа були людьми простими, некнижними і зовсім не володіли словом. Коли ж на них зійшов Святий Дух, вони збагатилися духовною мудрістю і своїм натхненним словом стали залучати до віри не лише простий народ, але навіть філософів і знатних людей. Їх овіяне благодаттю слово проникало в серця, спрямовуючи грішників до покаяння і виправлення, а легкодухих – до старанності.

З боязких і розгублених, якими апостоли були за життя Спасителя, вони після зішесття Святого Духа стали мужніми і безстрашними. Результатом отриманих ними благодатних дарів було виникнення безлічі християнських громад ще за життя апостолів не лише в різних частинах Римської імперії, але і за її межами: у північній Африці, Індії, Персії і на півдні Скіфії (території сучасної України). Так завдяки невтомним трудам апостолів стало поширюватися християнство у всьому світі, а разом з цим почалося і відродження людського суспільства.

У відроджуючій силі благодаті Святого Духа можна переконатися, читаючи книгу “Діяння святих апостолів”, в якій описується життя християн у перше десятиліття після П’ятидесятниці. Дійсно, багато грішних людей, які жили суто тілесними інтересами, прийнявши Святого Духа, ставали глибоко віруючими, праведними, сповненими щирої любові до Бога і людей.

Вони ж [новохрещені], – як пишеться в книзі “Діяння”, – постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні та переломленні хліба, і в молитвах… Усі ж віруючі були разом і мали все спільне. І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного. І щодня однодушно перебували у храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця, хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу… У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне… Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане і клали до ніг апостолів; і давалося кожному, хто чого потребував” (Діян. 2:42-47; 4:32,34,35).

Одним словом, духовні інтереси і прагнення до небесного витіснили в них усе гріховне і низинне.

За вченням Спасителя, саме духовне життя неможливе без допомоги згори: “Якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух” (Ін. 3:5,6). Ще Спаситель учив про Дух Святий, що Він наставляє християнина в істині, утішає в скорботі, угамовує його духовну спрагу (див: Ін.16:13-17; 4:13-14).

Апостол Павло всі християнські чесноти іменує “плодом Духа”, кажучи: “Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал.5:22,23). Часто внутрішнє духовне зростання і вдосконалення християнина відбуваються непомітно для нього самого, як Господь пояснив у притчі про невидимо зростаюче насіння (Мк. 4:26-29). Про таємничу дію Св. Духа на людську душу Спаситель говорив: “Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа” (Ін. 3:8).

Окрім духовних дарувань, необхідних кожному християнинові в його особистому житті, Святий Дух ще подає окремим віруючим особливі дарування, які потрібні для блага Церкви і суспільства. Про ці особливі дарування апостол Павло пише наступне: “Кожному дається виявлення Духа на користь. Одному дається Духом слово мудрости, іншому – слово знання, тим же Духом; іншому – віра, тим же Духом; іншому – дари зцілення, тим же Духом; іншому – творення чудес, іншому – пророцтво, іншому – розпізнавання духів, іншому – різні мови, іншому – тлумачення мов. Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно” (1 Кор. 12:7-11). Далі Апостол порівнює Церкву з тілом, кожна частина якого має своє призначення: “Він [тобто Бог] настановив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христового” (Еф. 4:11,12).

Християнин, отримавши благодать, стає живим храмом Святого Духа. От чому він повинен оберігати себе від всякого гріха, як наставляє Писання: “Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий і Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм – ви” (1 Кор. 3:16,17).

У своїй притчі про десять дів Господь каже про необхідність отримання духовних дарів. Без них людина все одно, що лампада без єлею (Мф. 25:1-13).

Хоча благодатна сила Духа Святого дається віруючому не за його заслугами, а по милості Божій, у результаті спокутних страждань Боголюдини, проте вона зростає в ній у міру її старанності в християнському житті. Преподобний Ісаак Сирин пише: “Якою мірою людина наближається до Бога наміром своїм, у такій і Бог наближається до неї дарами Своїми”. Апостол Петро так наставляє християн: “Від Божественної сили Його даровано нам усе потрібне для життя і благочестя…  ви ж, докладаючи до цього всю старанність, покажіть у вашій вірі чесноту, в чесноті розсудливість, в розсудливості стриманість, у стриманості терпіння, у терпінні благочестя, в благочесті братолюбство, у братолюбстві любов” (2 Пет. 1:3-7). Апостол Павло переконує християн привертати благодать Божу доброчесним життям і молитвою, кажучи: “Робіть, як діти світла, бо плід Духа є у всякій доброті, праведності та істин… Наповнюйтеся Духом, повчаючи самі себе псалмами та славословленнями і піснеспівами духовними, співаючи і прославляючи в серцях ваших Господа” (Еф. 5:8,9,18,19).

У гармидері повсякденних турбот сучасний християнин іноді забуває про благодатні скарби, що подаються віруючим у Церкві Христовій, і занурюється в каламутне море гонитви за земними благами, захлинаючись у хвилях метушні, гріха і різних вад. Тоді відходить від нього надія вічного життя, тьмяніє у свідомості його життєва мета, душа черствішає, людина стає незадоволеною, дратівливою.

Свято Святої Трійці має на меті надихнути християнина жити духовними інтересами. П’ятидесятниця – це день нової зустрічі Божественного Утішителя з прагнучою втіхи людською душею, яка може знову пити з джерела живої води і наповнювати себе найпіднесеними і найблагороднішими почуттями. Цього дня благодать Духа, подібно до вогню, спопеляє її гріхи; подібно до єлею, пом’якшує її серце; подібно до світла, прояснює її думку; подібно до запашного мира, освячує всю її істоту. Благодать дає людині духовні сили, щоб жити стримано, робити добро, любити Бога, допомагати ближнім. Колишнє замішання і озлобленість вона замінює внутрішнім миром і радістю, як свідчить про це старець Силуан Афонський з власного досвіду: “З благодаттю Божою легко жити, усе робиться добрим, милим і радісним, душа спокійна в Богу і ходить як би прекрасним садом, в якому живе Господь”.

Автор: єпископ Олександр (Мілеант) (з циклу: “Нотатки“)