Соромливий Бог

Святий Дух як Бог

Християни вірять у те, що Бог це Трійця – Отець, Син і Святий Дух. Проте останній у цьому ряду якось недостатньо явлений не лише в нашій свідомості, але навіть і в уяві. Нам просто і природно уявити Христа – Другу Іпостась Святої Трійці, Бога Втіленого. Нам легко звертатися до Нього, Він нам дуже близький, Він – Боголюдина, і тому зрозумілий кожній людині. Є Його зображення, іконописні портрети, врешті-решт, усе Євангеліє – це одна велика і детальна ікона Спасителя. Важко знайти християнина, який би ніколи не бачив ікону Христа. Варто вимовити Його Ім’я, і перед внутрішнім поглядом тут же проявиться Його Пречисте Лице.

Образ Отця для нас теж зрозумілий, близький і несуперечливий, він не викликає питань і не будить богословської двоїстості. Священне Писання живе і яскраво оповідає про урочисті Богоявлення на Синаї, при Йордані, і нам ясно чується Батьківський голос, пам’ять про який зберігається на сторінках Писання, особливо в історії Хрещення Господнього чи Преображення. І це само по собі ніби і недостатньо для з’ясування образу Бога-Отця, але для нас цілком годиться і така скупість зображень, яка емоційно заповнюється молитовними зверненнями Сина до Отця, особливо в Євангелії від Іоанна – самому трійковому з Євангелій. Врешті-решт, нам просто дуже близьке і зрозуміле саме ім’я – “Отець”, і звертатися до Нього – “Отче наш” – це по-своєму зухвало і відважно, але дуже природно і правдиво.

Зовсім інакше йде справа з Третім Обличчям Святої Трійці. Як ми Його називаємо? – Святий Дух. Що означає фраза “вірую у Святого Духа”? Це дуже нестійкий вираз, він розпадається під пильним поглядом, він “не доживає” до допитливих питань. Навіть наш Символ віри, який прямо називає Отця і Сина Богом, про Святого Духа заявляє стримано: “І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків” – ніде не говориться, безпосередньо, що Дух Святий є Бог. На Божественну гідність Третьої Іпостасі вказується лише побічно і обережно. Та все ж Божество Духа Святого – наріжний камінь нашої віри.

Складне ім’я

Дух Святий є Бог, Третя Іпостась Святої Трійці. Це важливо пам’ятати просто тому, що саме ім’я “Святий Дух” підштовхує нас мислити швидше про якусь енергію, силу – чи не так? – яка виходить з Бога. І якщо розпитати рядових парафіян про те, Хто є Дух Святий, ми почуємо невтішні свідчення майже окультної віри в невидимі і безликі енергії Божі, які акумулюються святими людьми і святими предметами. Це – прикра помилка. Але їй є якесь вибачення, це не можна прийняти, але можна пояснити.

Бог є дух? – Очевидно. Про це каже Христос з усією певністю і прямотою в бесіді із самарянкою. Бог – святий? – Безумовно. Не треба навіть сильно шукати в біблійних текстах, щоб підкріпити цю фразу цитатою: уся Біблія – одне велике свідоцтво святості Бога. Проте тут і складність: і Отця ми називаємо духом і святим, і Син духовний і святий, і благодать, яка виливається від Бога на нас, – свята і духовна. І великих подвижників віри, які просочилися благодаттю Святого Духа, ми називаємо святими і шукаємо їх духовної підтримки. Саме тому так важко простій людині угледіти за Духом Святим особисте буття, сказати, що Дух Святий це не “що”, а “Хто” – і обов’язково з великої букви. Він – не сила Божа, Він Сам – Бог, Божественна Особа, Іпостась, що не зводиться до двох інших, не безособова енергія, а Неповторна Особа, Суб’єкт Дії.

Таким бачили Святого Духа апостоли, і тому книга Святого Духа це, звичайно ж, книга Діянь апостолів, написана євангелістом Лукою. Якщо уважно читати цей дивний текст, що дихає свіжістю церковної юності, неважко помітити, що Дух Святий є головною дійовою особою цієї історії. А Діяння апостолів це, передусім, літопис апостольського служіння, перший розділ церковної історії, ціле полотно подій. Здається, що головний герой книги Діянь – апостол Павло – йому присвячена більшість сторінок, трохи менше уваги приділяється апостолу Петру.

Але правда в тому, що вся ця таємнича книга – про Духа Святого. Він – ініціатор усіх основних подій книги. Він – двигун сюжету. Він сходить на апостолів, як і обіцяв Христос, і сором’язливі і недорікуваті рибалки раптом отримують здатність запалювати вірою серця тисяч освічених і сильних людей. Дух Святий вимагає виділити з громади пророків Варнаву і Савла і відправити на справу місії (13:2), а потім Він же не допускає їх на проповідь в Асії (16:7). Саме Він – так стверджували апостоли! – керував першим апостольським собором в Єрусалимі (15:28), Він же свідчить (20:23) і поставляє єпископів – не апостоли за допомогою якоїсь енергії і покладанням рук, а Він Сам – Дух Святий – ставить на пастирське служіння (20:28).

Дух Святий має таке ж особисте буття, як Отець і Син, але нам важко прийняти Його як Особу, бо якраз жодної особи ми і не бачили. Святий Дух – Соромливий Бог. Він ховається від нас, і, можливо, Його Обличчя – те останнє одкровення, яке чекає на нас за горизонтом історії.

Незрима присутність

Святий Дух є Бог, Третя Іпостась Святої Трійці. Засвоїти це нам дещо заважає Його Ім’я, елементи якого можна легко приписати кожній з Осіб Трійці. Можливо, через те свою ґрунтовну книгу про Духа Святого о. Сергій Булгаков назвав “Утішитель”. Це ім’я, яким Сам Христос називає Святого Духа. Ім’я, яке допомагає нам свою ледачу думку виправити, допомогти їй розпізнати в Дусі Святому, – Особу – унікальну, неповторну, яка не зводиться до функції чи безликої сили. Утішитель – Той, Хто незримо присутній у цьому світі.

Утішитель – Той, Хто в день П’ятидесятниці зійшов на апостолів, приховавши Себе в язиках полум’я. Утішитель – Той, Хто упокорено і незримо веде Церкву, буттю якої Він дав початок. Утішитель – Той, Хто був, є і Хто прийде. Сенс цих слів у тому, що в цей створений Богом світ, може прийти лише Той, Хто в ньому залишив свій слід, свій відбиток – відбиток тих рук, які “збирали” цей світ, заражали його життям. Земля, вода, вогонь – уся створена стихія добре пам’ятають тепло цих рук, життєдайну силу цього дихання. Тому і стрепенулася вся природа в день П’ятидесятниці. Саме Вони – Син і Утішитель “ліпили” цей світ, “у чотири руки” грали ту симфонію, яку написав Отець, і в цій симфонії в кожного – своя неповторна партія, своя оригінальна тема.

У прощальній бесіді Христа з учнями, переданій євангелістом Іоанном, ми чуємо не лише свідоцтво про єдність Сина з Отцем, але і про щонайтіснішу єдність Сина з Утішителем, Який ще прийде: “Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей. І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде” (Ін. 14:15-17).

Остання проповідь Христа, Джеймс Тіссо

Як це – Дух Святий перебуває в апостолах, але ще не прийшов? Утішитель ніколи не покидав цього світу. Він – Подавець Життя, Він – Саме Життя, яке ми безпосередньо не бачимо, але ним живемо і рухаємося. Але тільки в Церкві, яка є зерно зціленого світу, Дух Святий виявляє Себе. У Церкві Дух Святий “набуває голосу”, дає про Себе знати, все ще ховаючись, залишаючись незримим, бо “світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його“.

Про присутність Духа знає чистота і святість, які тотожні життю. Бути святим – природно для людини. Тільки святий – дійсно живий, тільки чистий – по-справжньому природний. Святість бачить Духа. Чистота бачить Святого, Він відкривається їй і завжди йде назустріч всякому, хто прагне чистоти і святості. І животворить і підбадьорює людину лагідне торкання Духа, це віяння тихого вітру, відкрите пророкові Іллі!

Скарб благих

Мабуть, лише в одному євангельському епізоді нам відкривається видимий образ Утішителя. Я кажу про Хрещення Господнє, коли Дух Святий показався над Спасителем у вигляді голуба, що зовсім не означає, що Іпостась Духа Святого утілилася в тіло птаха – у жодному разі! Голуб – лише видимий образ, не випадковий і не довільний, але саме образ, символ, емблема. Голуб – птах соромливий і полохливий. Про Духа же Святого Спаситель сказав таємничо, але ясно: “Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа” (Ін 3:8). Це не лише сповідання недоступної нашому розумінню свободи Бога, але і підказка всякому, хто шукає святості, чистоти і істини, всякому, хто прагне відродитися від Духа Святого. Треба стати дійсно обережним і лагідним птахоловом, щоб не злякати цього “благородного птаха”, щоб він вільно вибрав мою душу для житла собі. Чому це важливо?

Преподобний Серафим не писав книг, не залишив жодного теологічного трактату. Двома короткими фразами він вхопив саму суть християнського життя: “Мета християнського життя – надбання Святого Духа Божого”, і “Здобудь Дух мирний, і навколо тебе спасуться тисячі”. Виходить, слід цього “птаха” шукати, слід так себе переробити, щоб не покидав нас Дух Божий. І якщо запитають: що відвертає від нас Духа Святого, відповідь проста: усе, що не святе і не духовне – заздрість, похіть, гординя, ненависть – “ім’я їм легіон”. Але найбільше – злість, жорстокість. І навпаки: легко привертає і зберігає Утішителя справжня доброта. Про це сказано в найвідомішій молитві Утішителеві – “Царю Небесний”.

Це дуже короткий текст, написаний без спеціального приводу, – усього лише одна із стихир свята П’ятидесятниці, навіть і не головна. Але одного дня ця молитва справила таке враження на наших предків, що вони вирішили читати її на кожній службі – церковній і келійній. Глибоку мудрість і богонатхненність безпомилково розпізнали прості люди в цих словах.

У цій стихирі Дух Святий названий “скарбом благих”: thēsayros tōn agathōn. Слово “тезаурус” часто використовують розумні люди для позначення зведення термінів або понять або просто певного словника. Адже слова теж – скарб, щось цінне, значне, тому і приховане, втаєне, те, що оберігається. У духовному житті бережуть і зберігають дари Духа, а якщо зовсім прямо: святі люди дорожать Його особистою, але таємничою присутністю. А хто такі ці “благі”, яким пощастило привернути до себе і утримати таку цінність? Старовинне слово “благі” українською можна сміливо перекласти словом “добрі” – “скарб добрих людей”. Безкорислива доброта – вона сама дар Святого Духа і запорука Його присутності. Святий – людина максимальної і бездомішкової доброти, дійсно добра і любляча, бо любов і доброта це просто синоніми. Хочеш надбати Духа Божого, бережи добре серце, бережися всякої злості, навіть близько не підпускай до себе мстивості і заздрості, тримай серце милостивим і лагідним, борися за доброту свого серця.

І прийде Утішитель.

Місце спокою

Наше зелене свято – Свята Трійця! День зішесття Святого Духа, день Подавця Життя! Священики – у зеленому облаченні, храм – у зелених ризах, у квітах і травах – пахне життям, несе ці скромні свідчення живого і плодоносного, щоб з’явитися перед лицем Бога Життя, показатися Богові – живі ми ще, ростемо, смерть не поглинула нас. На кожній літургії ми закликаємо Духа Святого “на нас і на Дари ці”. Легко втратити водійство Духа, але ми, розтяпи і роззяви, постійно втрачаємо цю благодать і знову і знову просимо про заповнення.

Християнська пневматологія, тобто вчення про Святого Духа, починається не в науково-богословських спорах, не в кабінетах вчених, а в жаху падіння – коли в одну мить, одним словом або жестом зрікаєшся від Соромливого Бога, одним різким рухом втрачаєш водійство лагідного і полохливого голуба Євангелія. “Здобудь Дух мирний” – сама містка формула всієї християнської духовності. Як Його здобувати, як його утримати у своєму житті, пошарпаному гріхом, обтяжену незцілимими хворобами, які неначе нікуди не йдуть, живуть, ховаючись, навіть у серці найчистішого і найстриманішого?

Рятуючись від потопу, чекав Ной у своєму сирому ковчегу відходу води і повернення життя на землю. Чекав землі. Жадав ґрунту під ногами. От випустив голуба, “але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег” (Бут. 8:9). Як це схоже на наше життя: посилає нам Господь Духа Свого, шукає Подавець Життя хоч одне живе місце на мені, з якого б відродитися душі, хоч одна п’ядь – чи багато потрібно голубиним ногам? Де ви – благі і добрі, яким можна довірити скарб Духа? І, здається, ніхто не відгукнеться. Але – жива Церква і багато на світі добрих людей, які зберігають Духа Божого так ревно, що навіть їх мертві тіла діляться життям і святістю з нещасними страждальниками. І не зрозуміти нам, як це можливо. Але серцем і самою шкірою ми якось передчуваємо присутність Духа Святого в нашому житті. Він – “скарб благих”, Він – Життя Подавець і очищає від всякої скверни, Він – спасає душі, і Він – Небесний Цар, життям Якого живе все існуюче.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)