Про самовиправдання

У продовження розмови про хибне покаяння. Окрім раніше згаданого шукання в собі всіх (чи майже всіх) можливих гріхів, існує ще один вид хибного покаяння, коли людина, залучаючись до якихось церковних заходів, наприклад паломництв, хресних ходів або приймаючи якусь посильну участь у житті церковної общини, наприклад співаючи в хорі чи прибираючи (прикрашаючи) храм, намагається цим самим виправдатися у своїх гріхах перед Богом. Такий підхід явно суперечить Біблії: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9). Бог милує нас по Своїй великій милості, а не через наші особисті заслуги. Так що такий підхід до стосунків з Богом вкрай хибний і несе купу негативних наслідків.

Але тут слід зробити кілька істотних зауваження.

По-перше, не треба вважати всіх людей, що вдаються до паломницьких поїздок чи приймають посильну участь у житті певної парафії, суцільними лицемірами, які намагаються таким чином домовитися з Богом. Хоча так вважає більшість критиків Церкви, але причини такого ставлення криються передусім у них самих, а не в людях, яких вони піддають критиці.

По-друге, людина, яка відчула Боже прощення, часто намагається (і це дуже правильно та похвально) чимось віддячити Богові. Часто ця подяка набуває форми вищезгаданих паломництв чи участі в житті певної парафії (церковної общини). Але тут варто зауважити: людина отримує прощення – і в тій чи іншій мірі віддячує Богові, але не навпаки! Це в математиці від зміни доданків сума не змінюється, а в духовному житті все має свій час і міру.

По-третє, людське ставлення до Бога, як до Особи, з Якою можна домовитися, стосується в принципі більшості людей. Враховуючи і тих, що заходять раз на рік до церкви. Навіщо вони це роблять? – Досить часто, щоб домовитися, як вони вважають, з Богом. Чомусь вони вважають, що купивши кілька копійчаних свічок, а ще приступивши до формальної сповіді (до неї доходять явно не всі), таким чином можна домовитися з Богом. З Богом навряд чи таким чином можна домовитися, хіба що заспокоїти власну совість, і то не надовго. Так що подібний підхід до стосунків з Богом виходить за церковні межі і починає стосуватися значної кількості людей, які знаходяться поза церковною огорожею, але чомусь вважають себе частиною Церкви. Це саме стосується і критиків Церкви і навіть, атеїстів, які свою відповідальність перед Богом скасовують, переконуючи себе, що якщо Бога немає, то і відповідати за скоєне не потрібно.

Але окрім двох згаданих видів хибного покаяння, існує ще один поширений вид, про який мова піде іншим разом.

Редакція сайту


Ваш коментар: