Стосовно поводження в храмі

Тут моляться і народжують

На просторах Інтернету виникла дискусія стосовно статті Лесі Лонської. Автор відстоює своє законне право бути живим у храмі. Жива мама з живими дітками. Дівчинка повисла на Розп’ятті, перевернула вазу, подружилася з іншою дівчинкою. Мама в положенні, але вона жива людина, їй хочеться їсти, у неї можуть несподівано виникнути прості, але вкрай невідкладні людські потреби.

Це дуже зрозуміло і має викликати співчуття, розуміння і, безумовно, бажання допомогти. Тому так боляче отримувати удари саме в церкві, де люди збираються навколо Бога-любові, де все має бути просякнуте цією любов’ю і добротою. Але замість доброти і розуміння – неделікатний священик, сердитий дідусь, бездушна прибиральниця, яка, напевно, сама мама і знає, яке це – носити під серцем дитину і які сюрпризи підносить цей стан.

А в чому плутанина і чому вона небезпечна? Питання: з яких пір визначення «бути живим» стало синонімом «невихований» і «розбещений»? Грубий старичок, прямолінійний батюшка, категорична прибиральниця – це продукт виховання, у тому числі і самовиховання, а цей процес триває все життя і вимагає щоденної турботи і вправи. Допустимо, усі ці люди зовсім не стовпи делікатності і такту. Подібні властивості важливі в людському суспільстві. Вихована людина нікому не хоче доставити незручностей, вона повинна чітко відчувати «свої береги» і ту грань, де вони стикаються з чужими.

Ви народжуєте діток? Це святе. Але це не ставить вас у центр світу. Церква – це не місце, де народжують дітей. І це не дитячий садок. І не школа. І не гурток за інтересами. Не потрібно лукавити. Дітей народжують у пологовому будинку. У храмі моляться. Це місце, де в кожного має бути можливість помовчати і залишитися наодинці з Богом. Якщо у вас є малюк, це дивовижно! Але це не надає вам право перетворювати церкву на дитячий садок. І не лише церкву.

Ви захоплюєтеся своєю дитиною і хочете поділитися своїм захватом з іншими. Є святий егоїзм дітей, але є і дитячий егоїзм матерів, як і дитяча гордість матерів. Це щось природне. Навіть у кішки, що принесла кошенят, у поведінці з’являється гордість, нехай не образить нікого це порівняння! Я захоплююся працею матері, для мене це щось неймовірне. Але дитина у вас на руках ще не надає вам право «випліскуватися зі своїх берегів» і забути про вихованість і хороші манери. Адже ви не підете з немовлям на концерт Баха в консерваторію або на прем’єру в театр, чи не так? А чому власне? Адже дітей потрібно залучати до високого з ніжного віку.

Кожна нормальна людина любить діток. Навіть найчерствіше серце відтаює побачивши карапузів, їх посмішки, метушню і забавну клопітливість. Але поставте себе на місце того священика, перед яким ви почали годувати малюка грудьми. Мамі, що годує грудьми, вже не потрібно залишатися панянкою, жінкою, вона може тепер скрізь бути просто «бабою», у неї законна відпустка від людської культури? Дитина надає право на розбещеність? Адже це саме розбещеність. Не в сенсі якихось плотських думок, а поведінка людини невгамовної, неделікатної, що «розпустила» свої емоції, «вийшла з берегів». У вас на руках дитина, і це робить вас королевою. Так залишайтеся королевою. Поводьтеся з гідністю.

Дадуть відповідь: а як же себе гідно поводити, коли хочеться їсти чи бігти в убиральню?

А навіщо ви прийшли в церкву? Навіщо ви привели з собою в храм малюків, не знаючи напевно чи є тут туалет, чи скільки триватиме служба? Тут ми торкаємося дуже делікатного питання про те, що роблять у церкві маленькі діти.

У мене є своя думка із цього приводу. Дитина не надає вам право нехтувати іншими людьми. У храм ходять на молитву. Це вимагає зосередженості і зібраності. Якщо у вас на руках неспокійний малюк, почекайте, поки він виросте або знайдіть відповідний для нього день, годину, та ви самі знаєте, у кожної жінки є ця дивна мудрість, коли і як можна принести дитину з «мінімальними втратами».

І не потрібно нікого шантажувати своїми дітьми. Можливо, ця фраза викличе бурю емоцій, але, коли вони уляжуться, ви зі мною погодитеся, якщо і не зараз, то через роки, коли діти підростуть, і ви опинитеся в положенні дідуся з паличкою на церковній лавці.

Коли я жив в общині Тезе, помітив у них при храмі кімнатку для матусь з дітками. Вона ізольована від церкви, але там можна слухати службу. Це ідеальний варіант. Але якщо у вашій общині немає можливості зробити таку кімнату, чого вже тут ображатися? Нічого страшного. Підростуть малюки, зміцніють. Тільки ніколи не плутайте жвавість з розбещеністю.

На жаль, цю тенденцію я спостерігаю давно. Дитина нас захоплює, але в неї теж має бути своє місце, і на це місце їй повинні вказувати батьки. Я сам ріс у багатодітній сім’ї і в мене достатньо друзів з цілими «гронами» діток, але виховану дитину завжди помітиш, і її стриманість не заважає їй бути живою. Дитина вихована, як і скромні і делікатні батьки, захоплює ще більше. Це і є та квітка культури, яка не росте на «диких деревах».

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)