Святе Письмо вчить нас, що допотопні люди жили по багато років, але прекрасна погода, сприятливий клімат, відсутність хвороб і страждань дали можливість допотопним людям вести дуже розпусне життя, що змусило пошкодувати Бога, що Він створив людину. Вже після Потопу клімат на Землі змінився, з’явились хвороби і страждання. Давні євреї вважали, що хвороби даються людям за їхні гріхи. Тому і запитували учні в Ісуса: «Учителю, хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився?» (Ін. 9:2). Сьогоднішня богословська думка не вважає хвороби виключно карою за гріхи, деколи хвороби є способом виправлення людини. Так деякі богослови кажуть: «Радуйтесь, якщо Господь хворобою відвідав Вас». А ми крізь сльози болю Відвідувача і не помічаємо.

– Чому ми повинні радуватись хворобі? – виникає цілком доречне запитання.

Бо хвороба нагадує: ти не є всесильний, ти не є вічний, ти – лише гість на цій землі, ти потребуєш Божої допомоги. І дійсно, як приходить хвороба, тоді ми дійсно щиро молимось, звертаємось до Бога за допомогою. Як ми хворі, то хочемо, щоб хтось відвідав, допоміг нам. І якщо ми уважні і відвідуємо інших, то і до нас приходять, а якщо ми захворіли і ніхто не відвідав нас у лікарні, то потрібно задуматись про свою поведінку і змінити свій характер. Отже хвороба є виправним засобом у нашому житті.

Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про хворого розслабленого, тобто людину хвору на параліч. Він був добрим чоловіком і мав багато друзів. Його друзі взнавши, що Ісус перебуває в одному з будинків у Капернаумі, зробили носилки і принесли свого хворого друга. Але через юрму людей, що перебували в будинку, вони не змогли потрапити всередину. Друзі розуміли, що вдруге вони не зможуть знов зібратись, бо в кожного з них були свої справи, турботи і вони вирішили діяти.

В Ізраїлі дощі рідкі гості, тому ізраїльтяни не робили на своїх будинках стріх. Їхні будинки були плескаті і вкриті тільки дошками. Тому друзям не склало значних труднощів розібрати стелю і спустити на мотузках свого друга до Ісусових ніг.

Спаситель бачив любов друзів до свого хворого друга, їхню віру в те, що Ісус допоможе йому. І хворий теж просив мовчки: «Допоможи Господи, прости мені мої гріхи і як я видужаю, зміню своє життя». Бачачи щире розкаяння, Ісус найперше усуває причину захворювання – гріх. «Прощаються тобі гріхи твої!» (Мф. 9:2), – каже Він хворому. Тим самим запевняє нас, що хвороби наші виникають через наші гріхи. Простивши гріхи, Спаситель повертає здоров’я хворому.

Отже сьогоднішнє Євангеліє вчить нас, що хворіємо ми через гріхи наші. І це підтверджують лікарі, кажучи, що більшість хвороб через нерви. Нам щось не вдається в цьому житті, щось не ладиться і ми замість того, щоб змиритись, починаємо гніватись на себе, ближніх, псуємо собі нерви і хворіємо. Тому Церква наша радить, замість того, щоб гніватись, ви моліться. І святий 4 ст. Ювеналій радить: «Потрібно молитись, щоб у здоровому тілі був здоровий дух». Совіти цей афоризм урізали і вчили: у здоровому тілі – здоровий дух. Але це не відповідає дійсності: бо в здоровому тілі може бути нездоровий дух. Тому якщо хочемо бути здоровими, щасливими, то замість того, щоб гніватись, молімось, щоб у нашому тілі, був здоровий дух, а через нього буде здоровим тіло. Амінь.

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)

Усе по темі: 6 неділя після П’ятидесятниці