Прикриваючись Божим ім’ям

Багатьох обурює людська невихованість і хамство. На жаль, ці два негативних суспільних явища не оминули і Церкви. Але тут складається парадоксальна ситуація: зіткнувшись із проявами хамства в церковних стінах, люди починають у чомусь звинувачувати… Церкву. Дивно, чи не так?

–  Що ж тут дивного? – може хтось задатися питанням, – це ж Церква!

– Ну і що з того, до неї ходять такі самі люди, що оточують нас у повсякденному житті. Але чомусь зіткнувшись з хамством, наприклад, у громадському транспорті, ми не звинувачуємо в цьому громадський транспорт, бо це просто-на-просто безглуздо. Тоді чому люди звинувачують у хамстві Церкву? – Взагалі-то на це запитання є відповідь: для багатьох людей Церква залишається еталоном моральності, і коли людина стикається з хамством у церковних стінах, у стосунках з її вірними, цей факт часто засмучує її. Що тут скажеш, сумно це бачити і чути, але є в усьому цьому один момент: коли люди скаржаться, наприклад, на хамство в Церкві, вони забувають, а можливо, не знають, що насправді являтиме собою Церква і яке відношення до неї маємо ми. Але це тема – іншої розмови.

А от про що варто було сказати кілька слів, так це про хамство в Церкві не відносно люди, а відносно… Бога. Так, саме стосовно Бога. І такий вид хамства не менш поширений у нашому житті, ніж хамство до ближніх. Якщо не більше. Як же проявляється подібне хамство? – Коли люди прикриваються святим Божим ім’ям, щоб виправдати свою лінь, некомпетентність, жадність або ж те саме хамство вже по відношенню до ближніх: як то зверхність, грубість та ін. Ніби заява «Ми – віруючі!», дає цим людям право зневажати ближніх або прикривати (виправдовувати) власні грішки, а можливо й серйозні гріхи. Бо Християнство – це, передусім, не привід для гордості, а заклик для упокорення: розуміння власної гріховності і недосконалості.

Між іншим, подібне прикривання (виправдування) себе Божим ім’ям є прямим порушенням третьої Божої заповіді: «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно…»

Здавалося б, подібні персонажі, не вимовляють імені Господнього, але вони, напевно, чинять ще гірше – прикриваються Божим ім’ям, Його авторитетом, ніби роблять святого Бога спільником своїх гріховних справ. Погодьтеся, є над чим задуматися і від чого вжахнутися, особливо знаючи продовження третьої заповіді: «тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно» (Вих. 20:7).

Редакція сайту


Ваш коментар: