Україна по своїй суті є християнської країною. Чому по суті? – Бо більшість населення, вважаючи себе приналежними до певної християнської конфесії (не тільки Православ’я), насправді залишаються лише номінальними християнами (православними, католиками), тобто лише за назвою, а не за суттю. Добре це чи погано? – І так, і ні, ми вже говорили про це минулого разу. Але, як вже казалося, плюс цієї ситуації в тому, що люди (принаймні велика частина з них) залишаються відкритими для євангельської проповіді, тобто свідомого вибору в прийнятті Ісуса Христа в якості особистого Спасителя. Плюс з певним уточненням: місіонерська проповідь має бути у форматі, який людина готова сприймати, тобто у форматі християнської конфесії, до якої вона себе відносить. Це вкрай важливо, бо так знаходяться точки дотику з конкретною людиною. Але це – у теорії, а на практиці буває все якраз навпаки – місіонери часто-густо починають з ходу критикувати релігійні переконання людини (а це насправді для людей зовсім не дрібниця, хоча ці «переконання» можуть набувати вигляд звичайнісіньких забобонів – що поробиш, наслідки людського гріхопадіння) і безапеляційно стверджувати, що ця людина помилялася в усьому і все своє життя, і тільки прийшовши до них вона може отримати спасіння (життя вічне). Звучить якось по-секстанські, але насправді, більшість сект якраз так і не чинять, і через це постійно розвиваються (але це тема іншої розмови), закликаючи довірливих людей усілякими благами, які можна отримати задарма саме в них. А от так відкрито, як мовиться «по-комсольськи», по-дурному (у принципі, це одне й те саме), часто чинять християни будь-яких конфесій, мотивуючись при цьому доволі благими намірами – допомогти людині отримати спасіння. Тільки от методи вибираються для цього зовсім неправильні: напір у місіонерстві – поганий порадник.

Втім подібна ситуація притаманна не лише українським реаліям, подібна ситуація відбувається в усіх країнах, особливо з місіонерами, які вирушають зі своєю важливою місією в інші країни (континенти). Вони хочуть нести людям Боже слово, але деколи самі забувають біблійні принципи, що стосуються місіонерської проповіді і які виклав один з найславніших місіонерів – апостол Павло: «Бо, будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб більше придбати: для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для підзаконних був як підзаконний, щоб придбати підзаконних; для тих, що не мають закону, – був як такий, що не має закону [не будучи таким, що не має закону перед Богом, але підзаконним Христу], щоб придбати тих, які не мають закону; для немічних був як немічний, щоб придбати немічних. Для всіх я став усім, щоб спасти хоч деяких. Це ж роблю задля Євангелія, щоб бути співучасником його» (1Кор. 9:19-23). Апостол Павло переймав звичаї людей, підлаштовувся під їх життєвий уклад для того, щоб хоча б «спасти хоч деяких», тобто він розумів, що його місія матиме лише певний, можливо навіть незначний результат. Наміри ж багатьох місіонерів бувають прямо протилежні – вони готові навернути весь світ, причому саме у форматі зрозумілому і прийнятному саме для них. Який результат буде в цієї проповіді, напевно, зрозумілий.

Компанії, які просувають свої товари та послуги на невідомі раніше ринки, завжди цікавляться смаками, звичаями місцевого населення. Але очевидніша для бізнесу річ буває недоступною для людей, якими рухають цілком добрі, богоугодні наміри. Чому саме так відбувається, що слугує причиною такого? – Відповідь напрочуд проста – брак любові. Любові до тих людей, яким збираються нести Благу звістку, послання Любові Бога до людей. Це і є основною перешкодою християнської місії, втім і основною причиною більшості негараздів на землі.

Редакція сайту

Бути вірним

Ваш коментар: