В одному з попередніх дописів ми пригадали про відчуття приналежності до певної християнської конфесії. Тобто ситуації, коли людина не відвідує церковних богослужінь взагалі чи робить це вкрай рідко, але попри все вважає себе приналежною до Церкви в силу хрещення в ранньому дитинстві, сталої традиції чи з якихось інших причин. Добре це відчуття чи погане?

З цього приводу існують різні погляди, які можна узагальнити до оптимістичних та песимістичних.

Оптимісти вважають, що це добре з кількох причин:

По-перше, людина не відкидає Бога, що погодьтеся немаловажний факт.

По-друге, вона в певній мірі готова сприймати євангельську проповідь у форматі конфесії, до якої вона себе відносить (між іншим дуже цікава тема для роздумів).

По-третє, взагалі сам факт не зневіри в конкретній людині багато чого вартує, бо саме так дивиться на нас Бог.

Песимісти, навпаки, притримуються протилежного погляду: нічого доброго в такому ставленні немає, бо «як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» (Як. 2:26). – На їх користь, між іншим, свідчить оточуюче нас життя, бо більшість людей попри їх погляди залишаються лише номінальними християнами.

Хто же правий? – Перші і другі.

А що з цього приводу скажуть реалісти, адже в одному з попередніх дописів ми пригадували і таку категорію людей? – Напевно, вони скажуть наступне: усе залежить від самих людей, від їх власного вибору. Відчуття приналежності до певної конфесії – це добрий початок для подальшого зростання в духовному житті, але лише початок, якого явно не достатньо. А для решти людей, які зробили свій вибір на користь Христа, вони можуть навести наступний біблійний принцип: «Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:5).

Редакція сайту

Бути вірним

Ваш коментар: