У продовження розмови про покаяння. – Може виникнути цілком доречне запитання: чому воно повинне тривати решту життя?

– Бо ми грішні, – стандартна відповідь для подібного запитання, втім як і для більшості запитань, що виникають у людини по її приходу до Церкви. (Тут мається на увазі ситуація, коли людина вливається в певну общину вірних, а не просто заходить до найближчої церковної споруди, щоб поставити свічку – хоча і це непогано, втім відчуття приналежності до певної християнської конфесії тема іншої розмови.) Але чому людям, які приходять до церкви, завжди нагадують про гріх, про їх гріховність? – Бо Христос заснував Церкву, щоб допомогти людям у подоланні гріха, бо гріх, схильність до нього, що витікає з нашої гріховної природи – наслідку первородного гріха, заважає нам наблизитися до Бога, відновити той зв’язок, що був між Богом і людьми до їхнього гріхопадіння.

Остаточне з’єднання кожної окремої людини з Богом відбудеться в потойбічному житті, тут же на землі ми готуємося до цієї зустрічі, до відновлення втраченого зв’язку. Важливість такої підготовки вкрай важлива, бо без неї зустріч не принесе жодної радості, а перетвориться на приватний страшний суд, коли людина побачить себе в істинному світлі. Щоб уникнути подібної катастрофи, а по-іншому це і не назвеш, Церква готує людину до тієї зустрічі, закликаючи її до покаяння: розуміння людиною своєї гріховності, виправлення її від зла та спрямування до добра. Шлях цей довгий і скеровує його Господь, поступово відкриваючи людині глибину її падіння, звісно, якщо вона хоче виправитися і готова докласти до цього необхідних зусиль (саме необхідних, бо сповіді раз на рік, як правило, не достатньо). От цей шлях до зустрічі з Богом і є справжнім покаянням, головне на ньому не зупинитися (вже не кажучи ­– повернути назад) і не забути (як форма – не знати), для чого ми стали на цей шлях.

Редакція сайту

Бути вірним

Ваш коментар: