Багатьох людей, які належать до Церкви, начебто все більш-менш влаштовує (якщо взагалі б все влаштовувало – тоді не зверталися за допомогою до неї), але вони розуміють, що треба щось змінювати в житті, ставати кращими, що доволі дискомфортно, і відповідно, не викликає з цього приводу великого бажання. Тому і починають люди каятися у всіляких дрібних гріхах, які ніколи не покидають нас. Через те часто виникає таке уявлення, що ходить людина багато років до храму, але ніскілечки не міняється.

Що ж робити в подібній ситуації? Якщо вас не влаштовує подібна ситуація, то слід просити Бога, щоб Він показав нам ті гріхи, які слід виправляти в першу чергу, а не ті, в яких ми постійно каємося, чи які, простіше кажучи, ми хочемо бачити (і, відповідно, бачимо).

Саме до цього нас закликає слова молитви преподобного Єфрема Сиріна: «Господи Царю, дай мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого».

Начебто, усе просто, залишилося – лише виконувати (тут хтось почне, можливо, зітхати). Але не варто зневірятися, усвідомлення того, що не все гаразд у духовному житті – вірна ознака духовного росту. Тут головне, покладатися на Господа: «Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (1Пет. 5:7), і мати бажання, хоч трішечки стати кращим. Адже без нашого бажання нам ніхто не зможе допомогти, навіть всемогутній Господь Бог.

Автор: Михайло Лукін

Усе по темі: “Чому ми не стаємо кращими?..“