Борг любові

Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми; коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів; а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати” (Мф. 18:23-25).

“Усі мене дістали! Я всім щось винен. Я не витрачаю і десятої частини тих грошей, що заробляю. Усі мене трясуть, як грушу. Я не живу для себе. Усім від мене щось треба, а мені ніхто не винен. А я, насправді, нікому нічого не винен!” – монолог знайомий нам усім. Сучасне покоління виросло в покоління Я-Нікому-Нічого-Не-Винен.

А коли такій людині кажуть про те, що вона ще боржник у Бога, то її обуренню немає меж. Я багато разів чув:

– А я не просив Його вводити мене в цей світ повний зла. Я не просив у Нього всіх цих проблем і болю. А те, що це життя кінчається злою і гіркою смертю, так це верх несправедливості. Тому я і Йому нічого не винен. За що мені це?

Ці люди, насправді, нічого не повинні Богові. Повинен той, хто брав. Ми беремо дари при хрещенні. А якщо немовляти хрестили без його волі батьки і хрещені батьки, які нічого не знають про Христа, то він теж нічого не повинен. Як нічого Богу не повинні птахи, звірі і квіти. Вони живуть у відповіді тільки перед компасом, що вбудований Богом в їхні душі і вказує належну поведінку автоматично. Адже несправедливо брати кредит у банку на ім’я безглуздого сорокаденного немовляти по дурості рідні.

Ну, і нас, які люблять Бога, теж не запитували, чи бажаємо ми народитися, а якщо бажаємо, то в якій країні, в який час і в яких батьків. Тут теж дякувати, здавалося б, нічого.

Тому, щоб зрозуміти цю євангельську притчу, потрібно обмовитися, що мова йде про тих, хто обіцяв Христу добру совість, любов і прийняв дари Бога ціною більше ціни світу. Що це за дари? І що це за борг?

Бог не створив людину для зберігання чи множення золота. Для цього є гори. Бог не створив людину для їжі, питва і розмноження, для цього є тварини. Створюючи вінець творіння, Він говорив про подобу Йому як про головну якість людини. Тут наш розум підходить до меж своїх можливостей і замовкає, бо в Бога мета і мотивація не такі, як у людини. У Нього все інше: і слово “створив” і “сказав” і поняття “думати”, “час”, “радіти”. Проте ці слова:

І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою (Бут. 1:26) – дають нам натяк на те, що наше створення має відношення до подоби Трійці, а виражаючись простіше, до любові і святості. Якийсь відбиток Бога, або Його креслення лежить в основі нашого фундаменту особистості. Для того, щоб вона прийшла в рух, Бог вдихнув у неї життя, і після були додані таїнства. Так от, ці дари мають духовну природу. І борг має відношення до духовного світу. І найпростіша проекція цих дарів є любов. І найближче уявлення про те, як ми повинні жити за своєю природою – є наше розуміння Трійці.

Отже, у результаті, Він нас обдаровує і любов’ю і якоюсь субстанцією, яка дозволяє любові народжуватися всередині нас. Також Його дари мають відношення до безсмертя.

Первородний гріх або несхожість на Бога виявляється тоді, коли людині стає здаватися, що вона нікому нічого не винна. Тобто замість подоби Богові в Трійці вона вирішує бути самодостатньою – егоїстом. У цей момент кінчається любов. А дари, отримані від Бога, використовуються на придбання вигод або конвертуються в гроші і задоволення. Це означає заперечення зв’язку з Богом, і заперечення боргу любові. Та хіба борг любові – це борг?!

Крайня міра утримання душі на лоні Божому – це прощення. За межею прощення починається пітьма зовнішня і смерть. Прощати і приймати прощення – ціле мистецтво, передвістя любові. Мистецтво прощення полягає в тому, що безглузде прощення множить гріх. Пізнє прощення вбиває, а мудре і своєчасне окриляє. Прощення є доля сильних, а сила від Бога, від взаємної любові. Без Бога простити неможливо. Ну, якщо тільки за розрахунком. Прощення не має цінності саме по собі, а тільки тоді, коли воно веде того, кого прощають, до Бога, або хоч би дає такий шанс. Тому прощення має бути заради Бога, заради Любові, а не заради не зрозуміло чого. Чи прощення безглузде, коли прощення не просять. Без любові, без прощення людина стає розумним звіром, якому не місце в Царстві Небесному.

Царство Небесне в притчі уподібнене Господу, Який подає Сам прощення і дивиться, чи вміє прощати кандидат у це царство. Ми бачимо, що прийняти Боже прощення можна через покаяння і поклоніння Богові. Тобто через визнання Його головою, Вседержителем або Отцем, і зверненням до Його любові з взаємністю. Борг тут же прощається. А по суті збільшується та надається капітал, узятий людиною в борг у Бога. У Євангелії вказана якась астрономічна сума, і вона залишається людині.

Окрім уміння вибачитися і прийняти прощення ми повинні самі вміти прощати, тим самим уподібнюючись Господу Богу. Прощення – властивість Бога, що дарується вірній Йому людині. Воно є прояв чесноти милосердя. Прощення дозволяє воскресити любов.

Немає нічого прекраснішого, коли ми вже знайшли сили і простили. Раптом на лицях з’являється спочатку боязка посмішка, потім все обличчя немов спалахує світлом. І тут же раптом блискавка радості ударяє в серце. І ми обоє, забувши про все, приймаємо обійми один одного як найвищу благодать і радість. І це наші кращі і пронизливо світлі хвилини в житті.

Душа повинна вміти приймати любов і давати. Через душу має проходити струм любові з неба на землю і із землі на небо, а інакше вона нікуди не придатна. Богові печаль, людям мерзенність, бісам радість, самому собі нудно. У Раю не потрібний людиноподібний звір.

Так, мене не запитували, чи хочу я народитися в цей світ, у цій країні, у цих батьків. Я, як і всі, входячи у світ, кричав від болю і страху. Але от тепер я бачу, що життя прекрасне. І я вдячний Богові за цей прекрасний світ, за можливість любити, прощати і позичати. І мені подобається, що я комусь потрібний і те, що я часто дуже сильно втомлююся від цього. Мені подобається, що я сам вирішую свою долю за словом Божим. Сам вирішую, яким судом я бажаю судитися, і як мені прощаються гріхи.

У цьому проявляється наш дар Божественної свободи. Я радий свободі і довірі Бога, бо я сам вибираю міру, якою мене судитимуть на Страшному суді. Хочу милості – буде милість. Хочу справедливості, буде справедливість. Нічого не хочу, буде мені нічого – порожнеча і забуття від усіх тих, хто мені набрид. Але, напевно, це дуже погано. Мені б хотілося безсмертя разом з любимими, яких я знайшов на небі і на землі.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 11 неділя після П’ятидесятниці