Не скорбота, але радість
Свята Церква на порозі останнього з числа двунадесятих свят – Успіння Пресвятої Богородиці. Богослужебний церковний рік, що триває з вересня по серпень, відкривається святом Різдва Богородиці та завершується Її Успінням. Церковні богослужіння знаходяться між двох найважливіших подій – народженням для життя земного і переходом у життя вічне Пресвятої Діви.
Але, як це не дивно, ми напрочуд мало знаємо про життя Божої Матері. У Євангелії Вона згадується всього лише кілька разів: Благовіщення, подорож в Єрусалим на перепис населення, зупинка у Вифлеємі, народження Сина, зустріч з праведним Симеоном в Єрусалимському храмі, Голгофа. Більше розповідає про Матір Божу, про Її блаженну кончину і поховання Церковне Передання.
Пресвята Діва жила в Єрусалимі у святого апостола Іоанна Богослова, як це було заповідано Самим Господом з Хреста: «Говорить до Матері Своєї: Жоно! Це – син Твій. Потім каже ученикові: це – Мати твоя!» (Ін. 19:26,27). Потім переселилася з ним в Ефес, а наприкінці життя знову повернулася в Єрусалим, де часто відвідувала місця, пов’язані із земним життям Її Божественного Сина. Особливо Вона, як і Сам Господь Ісус Христос, любила сад Гефсиманский, що став місцем Її поховання.
Смерть, поховання. У буденному житті ці слова завжди сповнені скорботою від непереборної розлуки з близькими, а іноді і страхом перед неминучим підсумком життя. Можливо, логічніше вважати Успіння не святковим, а скорботним днем? Але не скорбота і плач про померлу Діву Марію наповнюють богослужебні тексти Успіння, а радісне вітання Благовісника: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою!» Бачачи Мати Божу, яка лежить на смертному одрі, вірні ще і ще раз звертають до Неї вигук Архангела Гавриїла, закінчуючи його словами: «Бог подав через Тебе світу велику милість».
Є в християнстві така дивна на сторонній погляд особливість: практично всі дні святкування пам’яті святих – це дні їхньої смерті. Церква прославляє святих не в дні їх народження, але саме в дні відходу у Вічність. Можливо, історично так склалося, що день смерті мученика, преподобного чи святителя запам’ятовувався краще, ніж день народження. Але тут справа не лише в цьому. День смерті – це день слави, час закінчення «земної мандрівки» і перехід у вічні обителі. От так і свято Успіння.
Найцікавіше – навіть назва свята свідчить не про смерть. Слово «успіння» означає «сонний стан», «занурення в сон», «мирну кончину, подібну до сну». Церква уподібнює смерть сну, бо вірить: смерть – це не кінець, а лише тимчасове очікування. Кожного померлого вірного Церква називає «спочилим», тобто сплячим. Тіло померлої людини для Церкви – не набір органів, що просто припинив життєдіяльність. Тіло – дім для душі, яка тепер перебуває перед Богом. Людина – храм Божий (1Кор. 3:16), і, ховаючи тіло, Церква сподівається і вірить у те, що Бог відновить цей храм. Якщо смерть подібна до сну, а померлий тільки тимчасово заснув, треба вірити в майбутнє пробудження. Згадаємо євангельські рядки, що оповідають про воскрешення Христом померлих? – скрізь смерть порівнюється зі сном: дочка Іаїра не вмерла, але «спить» (Мф. 9:24), брат Марфи і Марії «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його» (Ін. 11:11). Для Бога немає смерті, Бог Аврама, Ісаака та Якова «не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк. 20:38).
Свято Успіння подібне до Пасхи – Воскресіння Христового, свідчить не про безвихідь смерті, але про надію на пробудження. Передання оповідає: Сам Господь явився прийняти душу Своєї Пречистої Матері. Зазвичай на іконах Успіння на руках у Господа Ісуса Христа можна побачити зображення душі Пресвятої Діви, тіло Якої лежить на одрі. Сама собою напрошується паралель: спочатку Немовля Христос був носимий руками Діви Марії, тепер Син і Бог приймає Своїми Божественними руками душу Матері.
Ікона Успіння не виражає скорботи, навпаки, усі іконописні фігури наповнені блаженним трепетом і подивом. Сама ікона ставить питання: як помирає та, Яка Народила Подавця вічного життя? Тому Церква зберігає віру в те, що Бог воскресив Богородицю тілесно. Згідно з Переказом, святий апостол Фома не був присутнім на похованні Святої Діви, він спізнився, але на його прохання відкривають труну, і усі бачать, що тіла Померлої немає. Господь повертає життя після недовгого сну Тій, від Якої Він Сам отримав людське єство.
Через Богородицю Господь показує вірним образ воскресіння і слави, тому не лише в житті, але і в самій Своїй смерті Божа Мати залишається прикладом для тих, хто звертає до Неї свої молитви. От тому свято Успіння – свято життя, продовження свята Пасхи як особистого воскресіння, свято радості про славу, яку Бог дав Дочці роду людського, – Пречистій Діві Марії.
Автор: священик Василь Куценко