Дві Батьківщини

«І взяв Господь Бог людину і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його» (Бут. 2:15), – як відомо в людини (Адама) не зовсім добре вийшло оберігати Едемський сад, внаслідок гріхопадіння перші люди мусили залишити його. Але наказ обробляти і зберігати землю перейшов до нащадків Адамових, тобто нас.

Але ми повинні не тільки піклуватися про землю на якій живемо, але допомагати ближнім, тобто людям, які знаходяться поруч, живуть з нами на одній землі: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе» (Лк. 10:27). Саме ставленням до ближнього вимірюється наша любов до Бога: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40). Саме ставленням до землі, на якій ми живемо і людей, які населяють її, вимірюється наша віра, саме це є свідченням того, чи дійсно ми християни чи ні.

«А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20), – доки ми чекаємо на потрапляння (або як кажуть, повернення) на небесну Батьківщину, ми мусимо жити тут, на грішній землі, і вчитися виконувати Божі заповіді та настанови. – «Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10), – виявляється ми не просто так опинилися на цій землі і в цьому часі, а все це є частиною Божого плану. Але саме від нашого ставлення, наших дій (а не тільки намірів!) залежатиме виконання цього плану і місце нашого перебування у вічності, вже на Небесній Батьківщині.

Автор: Михайло Лукін