Основа життя

«Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні» (Євр. 4:12), – тільки і тут людина примудряється все зіпсувати, перекрутивши Слово Боже. А відбувається це тоді, коли Божі принципи та настанови, що відкриваються їй у Біблії, вона спрямовує не на себе, а не ближнього. Саме від ближнього вона починає вимагати виконувати їх. Своїх же хиб і проступків вона не помічає. Тут у повній мірі проявляється принцип порошини в чужому оці та колоди у власному (див. Мф. 7:3).

Цей принцип у повній мірі стосується євангельських епізодів, коли викривання Христове стосувалося безпосередньо сучасників Христових, передусім, книжників і фарисеїв, а також нетямущих учнів та байдуже юдейське населення. Бо «усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків. Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти» (1Кор. 10:11,12), – так що не варто робити вигляд та переконувати себе, що Христові звинувачення в лицемірстві, духовних лінощах, пожадливості та інших мерзенних гріхах (а будь-який гріх мерзенний у Божих очах), особисто нас не стосуються. Не треба себе тішити – ще й як стосуються.

«Усе Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведності» (2Тим. 3:16), – між іншим, євангельські тексти являють собою не стенограми Христових притч, промов і діянь, а є спогадами сучасників Христових, що були записані через десятиліття після Його Вознесіння. Це було зроблено з метою, щоб люди пізнали «тверду основу того вчення» (Лк. 1:4), в якому були наставлені, тобто залишити людям правдивий образ Христа. Адже саме Христос є основою християнського віровчення, а не заклики добре ставитись до ближніх, шанувати владу та батьків. Це теж потрібно, але для проголошення подібних істин Богові не треба було втілюватися, про це промовляли всю старозавітну історію Божі обранці – пророки. Виходячи з цього можна дійти висновку, що все, що записане в Євангеліях має безпосереднє відношення до майбутніх поколінь.

Тому притчу Христову про злих виноградарів (Мф. 21:33-39), яка була безпосередньо звернена до «первосвящеників і старійшин народу» (див. Мф. 21:23), було б варто сприймати як звернення особисто до себе, на свою адресу. Звичайно ж, з метою повчання (див. знову ж 1Кор. 10:11,12).

У такому випадку виноградником стає наше життя, яке Бог обдарував здоров’ям, силою (принаймні, переважну більшість з нас) та усілякими талантами. Ми все це отримали для того, щоб приносити користь собі і ближнім, наші ж добрі справи, які ми робимо ближнім, Господь відносить до Себе (Мф. 25:40). Ми ж (принаймні, більшість з нас) вважаємо всі свої здобутки виключно своїми досягненнями, тому рідко ділимося ними з ближніми (чи взагалі, якщо ділимося). Добрі ж думки (слуги господаря з притчі) стосовно допомоги ближнім ми зазвичай відкидаємо. Але настає момент у житті, коли ми стаємо перед вибором: чи продовжувати жити далі егоїстичним, гріховним за своєю суттю, життям, чи все таки почати щось у ньому змінювати. У притчі про злих виноградарів це був момент, коли до виноградарів прийшов син господаря (у нашому житті – це, звичайно, Ісус Христос). Що робити: прийняти Його пропозицію в переміні свого життя чи продовжувати жити за старими правилами – вирішувати доводиться особисто, за нас ніхто цього вибору не зробить.

Наостанок же, одне невеличке порівняння: «Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших» (Мф. 21:42) і «Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені; І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені. А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску; І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике» (Мф. 7:24-27). Каменем тут можна без сумніву вважати Христа, ну, а що станеться, якщо ми візьмемо (не візьмемо) Його за основу свого життя, тут, напевно, пояснювати не треба…

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 13 неділя після П’ятидесятниці