Про духовного отця

Коли альпіністи піднімаються на високу і невідому для них гору, то завжди обов’язково із собою беруть провідника, який добре знає місцевість і виведе їх на потрібну гору. Тим більш у духовному житті: кожен з нас повинен мати свого духівника. Святі отці говорили, якщо бачиш молодого ченця, який сам береться вилізти на небо, тягни його за ноги вниз, і чим швидше, тим краще, бо на небо він не вилізе, а навпаки з гордині своєї стане слугою лихого.

По цій причині в християнському світі є духовні наставники, у Греції подібних людей називають «геронт», тобто той, хто веде до Бога. А православний єпископ Каліст, який перейшов у Православ’я з англіканства, наводить три достойних духівника: Антоній Великій, Серафим Саровський та Ігнатій Брянчанінов.

Засновник чернецтва і перший духовний отець Антоній Великій все своє життя присвятив Богу. Шукаючи Бога, Антоній пішов у пустелю і 20 років провів затворником ні з ким не спілкуючись. Коли Антонію виповнилось 55 років, його прихильники і духовні чада заставили повернутись з пустелі і стати «лікарем, дарованим Єгипту Богом». Його любили всі, – стверджує св. Афанасій, – і всі прагнули, щоб Антоній став їх духовним отцем. Антоній ніколи не був священиком, а був ченцем, але був духовним отцем багатьох єгиптян.

Подібним духовним шляхом пішов Серафим Саровський. Після 16 років звичайного чернечого життя, він усамітнився на 20 років у лісі, а останні три роки був затворником у своїй келії. У віці 53 роки Серафим завершив своє самітництво і на прохання своїх духовних чад останні 20 років життя присвятив людям, приймаючи сотні відвідувачів на день.

Ігнатій Брянчанінов після закінчення військового училища пішов у монастир. Після 4 років чернецтва у віці 26 років був призначений ігуменом впливової общини у Санкт-Петербурзі. Після 24 років служіння ігуменом був рукопокладений в єпископи. Потім залишив єпископство і 6 років провів самітником і вже тоді став духівником багатьох віруючих.

Життя цих трьох духівників запевняє нас, що духовними наставниками стають після багатьох років аскетичного життя. І саме ці аскети вчили: багато я навчився від своїх вчителів, ще більше – від своїх товаришів, подвижників у духовному житті, але найбільше – від своїх учнів. Отже духовні досвідчені отці не нав’язували свою волю своїм духовним чадам, навпаки, вони давали волю вибору своїм підопічним, але перед тим виховували у своїх духовних дітей прагнення пізнати волю Божу. Між старцем і духовним чадом встановлювався взаємний духовний зв’язок.

Як запевняє єпископ Каліст, три дари вирізняють духовних отців. Перший дар – це є дар прозорливості і розпізнавання. Погляд духовного отця проникає крізь умовні жести і поведінку та розпізнає хитрощі, за допомогою яких ми приховуємо нашу справжню особистість від інших і від себе.

Другий дар духовного отця чи матері – здатність любити інших і перейматися їхніми стражданнями. Справжній духівник любить грішника і намагається допомогти позбутись пристрасті, які панує в душі його духовного чада.

Третім даром є сила перетворювати людські грішного життя. Старець допомагає своїм учням сприймати світ таким, яким його створив Бог, і намагатись покращити цей світ.

Почувши про ці дари, які мають духовні отці, ми ставимо собі питання: де ж нам взяти таких достойних духівників? І на це гарно відповів Христос: ми часто добре бачимо скалку в чужому оці, а у своєму оці не бачимо колоди. Потрібно в кожній людині знаходити хороше і те хороше в кожній людині є, бо люди створені за образом і подобою Божими. Тим більше цей образ краще проступає у священику, ченці та черниці, і прийшовши до цих людей, ми грішні будемо роздмухувати в них дух любові, терпіння, упокорення.

Проте, якщо нас не влаштовує це, то єпископ Каліст радить: читайте Святе Письмо і твори святих. Читаючи Святе Письмо ви вберете в себе настанови Самого Господа нашого Ісуса Христа, а святі у своїх творах навчать вас, як настанови Христові виконати.

По-друге, можна вчитись, відвідуючи місця, де явно проявилась Божа благодать і була справжня молитва. Це звичайно Єрусалим та Афон. В Україні – це Київ з його святинями, це Почаїв, Манявський скит і ряд інших святих місць.

По-третє, ми можемо вчитись у релігійних общин, у яких є усталені традиції духовного життя. Добре організований монастир включає в себе – у доступній і живій формі – успадковану мудрість багатьох старців.

Сьогодні кожен з нас нехай запитає себе: чи я маю свого духовного отця? Якщо я маю духовного отця, то чи маю з ним зв’язок – не однобічний, а взаємний, який би вдосконалював би нас обох. Якщо я не маю духовного наставника, то я не веду духовний спосіб життя, я не є повноцінним християнином, я лише називаю себе християнином. І нехай слово про духовного наставника заставить вас задуматись над своїм життям, знайти духовника і вдосконалюватись у духовному християнському житті.

Автор: ігумен Дмитро (Ющак)