Вирішувати разом з Богом

Тут і зараз

Бог знаходиться там, де в даний момент знаходимося ми.

Тут і зараз. Абсолютно точно. Не знаю, чи відчуваєш ти це, а якщо відчуваєш, то що в такому разі відчуваєш – радість або страх. Впадаєш у відчай або, навпаки, у тобі з’являються сили, надія і оптимізм. Але я упевнений, якщо ти – справжній християнин, якщо ти любиш Бога, молишся Йому, сповідуєшся, свідомо – з подвигом і зусиллям – підходиш до Святої Чаші, читаєш духовну літературу і працюєш над своєю душею, то ти відчуваєш Христа у своєму житті і розумієш, що саме головне – бути в контакті з Ним.

Прокинувшись уранці, помолися трохи перед початком нового дня. І найголовніше тут – не слова молитов, які ти вимовляєш, а душевне розташування. Важливо, щоб душа в цей момент прямувала до Бога. І коли це почуття оселиться в твоєму серці, воно перейде і на всього тебе, на твої справи і ставлення до тих, хто навколо. І твої дії не будуть необдуманими і поверхневими.

А коли ми, ледве прокинувшись, відразу поспішаємо до ванни, потім швидко одягаємося, поспішно снідаємо і похапки вибігаємо з дому, то через певний час з’являється відчуття, ніби всі наші дії здійснюються на «автопілоті», механічно, і немає часу замислитися над тим, звідки і куди йде наш шлях, навіщо ми здійснюємо ті чи інші вчинки.

Розплющивши очі

А як прекрасно, коли день проходить усвідомлено, тобто коли наші дії носять обдуманий, розсудливий характер!

Ти прокидаєшся і, розплющивши очі, кажеш собі: «Господь подарував мені ще один день!» І думка ця така радісна, що почуття вдячності і щастя наповнює душу. І ти кажеш: «Господи, славлю і дякую Тобі! Дякую Тобі за те, що Ти дарував мені ще один день, за те, що я прокинувся!»

Прокинувшись, у жодному разі не давай ходу думкам про турботи і неприємності, які чекають на тебе впродовж дня. Не думай про роботу, витрати, лікарів, аналізи, іспити та інші стресові ситуації. Усе це буде потім. Нехай день почнеться не з цих думок, а із славослів’я. Розсунувши штори, прослав Бога наступними словами:

«Слава Тобі, що показав мені світло! Ти дарував мені ще один день, Господи, і, знаєш – цей день буде найпрекраснішим у моєму житті! Сьогодні». Почни день так – із прославляння Христа.

Розумієш, думки про проблеми, що турбують тебе вранці, – це помисли, які спрямовані на те, щоб день не задався із самого початку. А ти візьми і оголоси цим помислам бойкот. Створи перешкоду, натисни на гальмо, скинь у стресу швидкість і скажи: «Ні! Я не хочу починати свій день з тривог і занепокоєння. Я хочу із самого ранку відчути любов Божу і радісно вигукнути: «Доброго ранку, Господи! Дякую Тобі від щирого серця за те, що любиш мене. І я, Твоє улюблене творіння, починаю з цієї любові свій день!»

Страшно починати день наодинці, без батька, матері, близьких, друзів. Адже Господь нам і Отець, і Мати, і Брат, і Друг. Але якщо із самого ранку ти почуваєш себе самотнім, кинутим, втраченим у цьому світі, позбавленим дружньої підтримки з боку Христа, то як можна добитися успіху впродовж дня? З яким настроєм ти відправишся в плавання бурхливим життєвим морем? Втомлений, сумний, розчарований, самотній, слабкий і безпорадний. Ні! Не бувати цьому. Нехай молитва наповнить твою душу Божественними дарами, які, у свою чергу, «віллють» у неї відчуття Христової любові.

Закликати Бога за повсякденними справами

Повернемося до того, про що я говорив на самому початку. Важливо не просто встати з ранку на молитву із словами «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», швидко помолитися і втекти. Якщо молитися з такою швидкістю, то наші турботи і тривоги проникнуть і в молитву. Тобто замість того, щоб позбавитися від стресу за допомогою молитви, ми, навпаки, посилено заштовхуємо його туди. «Отче наш!» Якщо вимовити ці слова неуважно, поспішно, вони нам нічого не дадуть, ніяк нас не заспокоять. Але коли ми вимовляємо їх дійсно як звернення до Отця – «Господи, Отче наш!» – то беремо Бога за руку і вже нічого не боїмося. Бо як я можу боятися, тримаючись за руку Отця, Який любить мене і завжди зі мною, що б не сталося?

Саме в цей момент з’являється така упевненість. Із самого ранку, коли, вимовляючи слова молитви, ми відчуваємо їх сенс. І тоді серце заспокоюється. «Але де мені взяти час на все це? – запитаєш ти. – З ранку стільки справ, треба встигнути одне, друге, приготувати сніданок, нагодувати дітей». Але на це не треба багато часу. Те, про що я кажу, відбувається поступово.

Можна закликати Бога і за повсякденними справами, і тоді відчуєш, що Він діє твоїми руками, керує усіма рухами твого тіла; що Він дає тобі здоров’я і зміцнює тебе; дає сили встати і йти; дихати. Пам’ятай про це, починаючи день – коли умиваєшся і одягаєшся. Зовні ти робитимеш все те ж саме, але дуже важливо відчувати при цьому любов Господню і дякувати Йому, а не скаржитися на свою самотність і неповноцінність. Адже, по суті, наші думки – завжди про майбутнє: що мені робити? чого бракує? як жити далі? Постійне нарікання, обурення, і вигляд у нас не задоволений, а жалюгідний і заклопотаний.

Ні, це не нормальний початок дня. Розумієш? І коли після цього виникає якась проблема, вона збиває тебе з ніг. Ти дізнаєшся погану новину і починаєш божеволіти. Чому така реакція? Та тому, що ти забуваєш про головне: почати день з Богом, подивитися Йому в очі, даючи і Йому можливість заглянути в твоє серце. Забуваєш звернутися до Господа від щирого серця, читаючи молитву по молитвослову чи просто молячись своїми словами. Так, ти тримаєш у руках молитвослов, але серце тривожно б’ється і от-от вискочить з грудей від занепокоєння, страху і розгубленості.

Вирішувати разом з Богом

Нехай слова молитви вберуться в наше життя! Адже найбільша наша проблема – це те, що в храмі, на Літургії, ми ставимося до текстів богослужіння поверхнево, не відчуваючи їх. Для нас важлива кількість: скільки разів повторюється молитва, скільки сторінок ще залишилося. Наша душа не спрямована до Бога з довірою і дитячою простотою. У серці не прокинулася любов, немає цього солодкого трепету.

Хіба можна вимовляти слова: «Господи, Ти – кріпость моя, моя радість і сила!» – із холодним, запеклим і байдужим серцем, у поспіху і метушні? Адже ці слова такі запальні!

І головна мета цієї молитви – розтопити душу, щоб людина видихнула і довірливо передала себе в руки Господні, у Його обійми. І заспокоїлася. А після цього, що б не сталося, ти захищений Божественним світлом, що освітлює кожен твій крок.

У руках Божих ти зігрітий Божественною благодаттю, і що б не сталося, ти відразу розумієш, що треба робити: «Господи, допоможи мені! Підкажи, як поступити! Подумай разом зі мною! Просвіти мене, Господи!» І почуття самотності, відособленості вмить йде. Ні, я не сам вирішуватиму, як мені жити! Я робитиму це разом з Богом, бо маючи обмежений розум, не зможу бути по-справжньому далекоглядним. Але якщо Господь освічує мене, мені нічого боятися.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)