Людина в човні

Осінній ранок на Галилейському морі

Яке воно, море, уранці? Воно схоже на дитину, яка прокинулася, ласкаву, спокійну, з променистими очима – у них відбивається сонце. Ранок на морі – як ранок першого дня землі – попереду багато радощі, багато світла, і хвилі цілують пісок сестринським поцілунком.

Це сталося біля моря сонячним ранком. Народ тіснився до Наставника, щоб почути слово Боже. Христос побачив два човни біля берега. Поруч – рибалки, хазяї човнів, вимивають сіті.

Господь попросив одного з рибалок, Симона, пустити Його в човен, щоб трохи відпливши від берега, учити народ. Симон підкорився, і ми знаємо, що вартувала йому ця покірність: цей рибалка ловив рибу всю ніч, він дуже втомився, а на березі його чекала недороблена робота – потрібно готувати сіті. Звичайна справа, але вся ця праця була даремною і безплідною – адже нічого не спіймано, нічого нести додому, нічим годувати сім’ю.

І в човен до цієї надзвичайно втомленої і засмученої людини входить мандруючий Учитель.

Христос вибрав Симона. Чому його човен – невдахи, бідняка, – ми не знаємо. Але ж як відмовиш Праведникові – і Симон з кам’яним терпінням і простодушною шанобливістю запросив Наставника у свій безрибний човен. І терпляче чекав, як може чекати добре вихована людина, яка провела ніч без сну і улову.

До його слуху долітали красиві і утішливі слова Проповідника – про правду, любов, доброту. І на хвилину здалося, що Він говорить для нього, для Симона. Ці слова зігрівали, як сонце, але подібно до сонця занадто засліплювали увагу і розум втомленої і виснаженої людини.

І можливо, коли Христос закінчив Своє повчання, у Симона вирвалося зітхання полегшення – нарешті можна піти відпочити, сховатися від цього південного сліпучого сонця, від юрби, від цих незліченних лиць і очей.

Але Христос не збирався його відпускати. Він попросив його відплисти на глибину і закинути сіті для лову. Петро намагався пояснити: ловили всю ніч, нічого не впіймали, а в цей час і зовсім нічого не буде – чи мені не знати? Але хіба Йому можна щось втлумачити? І хіба Йому відмовиш? – “але за словом Твоїм закину сіть” (Лк. 5:5).

Вони були удвох у човні – Проповідник і рибалка. Рибалка працював, кидав сіть, боячись якось потривожити молодого Учителя, прагнучи бути чемним і ввічливим, наскільки це можна в невеликому човні дуже втомленій людині, змученій працею і сонцем… і мандруючими вчителями.

І раптом сон пройшов: величезне число риб просто кидалося в їхні сіті. Симон розгубився – ніколи такого не було – сіть рветься! Добре, що тут поруч на березі Яків і його молодший брат Іоанн. Вони скоро приплили на допомогу. Стільки риби! Двом човнам не підняти. Риби стільки! Човни притопило!

І тут він згадав про Того, Хто мовчазно сидів на кормі. Весь цей час Він був у його човні, поруч, нечутно, ніби тінь або натяк, ніби невагомий сонячний зайчик.

І Симон кинувся до Його ніг:

– Відійди від мене, бо я чоловік грішний!

– Не бійся, віднині будеш ловцем людей (Лк. 5:8,10).

Ось так він і став Його учнем. Апостол-рибалка, який пустив у свій човен мандруючого Учителя, Який зцілив його втому, налякав Своєю святістю.

Йому коряться води і риби, птахи слухають Його голос, дерева служать Його проповіді, і кожен, хто любить святість і чистоту, навіть ховаючись від них, соромлячись себе, засмучуючись і оплакуючи життя своє, але благоговіючи перед справжньою правдою і милосердям, йде за Ним – убогим і бездомним, ганебним і висміяним, другом грішниць і митарів, цілителем душ, Який дарма дає втіху і відраду.

Він кличе нас на безуспішні справи, підштовхує вийти в море, пустити свій човен по диких і недружніх водах, туди, де нічого шукати, де порожньо і незатишно. І совісно, що поряд зі мною, таким нікчемним і сумовитим рибалкою – Він.

Христос у моєму човні, в одному човні зі мною. І радісно, що Він мене не кидає і ніколи не слухає моє безглузде прохання: відійди від мене, Господи, я людина грішна. Не відходь, Господи, будь ласка, не слухай мене. Хто ще попливе зі мною, хто буде поруч, якщо не Ти, Господи.

Не слухай моєї втоми, не ображайся на моє нарікання, пробач мій смуток, адже я просто людина, занадто втомлена від сонячного світла. Я ховаюся від Тебе, бо Ти приходиш не один. Завжди з Тобою народ. Христос завжди приходить з людьми і скликає людей і кличе до людей. Їх так багато. Як добре було б нам залишитися в човні удвох – Христос і я.

І Він би говорив тільки для мене, був Богом для мене. Але Він кличе інших і чекає, щоб і я йшов до людей. Вони такі різні, такі неспокійні, але я вчуся бачити їх Твоїми очима.

Дай моїм рукам Твою ніжність! Моєму слову Твою доброту! Навчи мене бачити. Просто – будь зі мною поруч, Людина в човні.

Автор: архімандрит Сава (Мажуко)

Усе по темі: 18 неділя після П’ятидесятниці