Добра новина – ти потрапиш у рай!

Добра новина – ти потрапиш у рай!

У мене для тебе добра новина. І сподіваюся, що, почувши її, ти зрадієш – як завжди радієш хорошим новинам.

Ти потрапиш у рай. Ти спасешся і завжди перебуватимеш з Богом.

Але ще я хочу сказати тобі, хто буде в раю разом з тобою. Ймовірно, разом з тобою в раю будуть (я потім скажу тобі, звідки і від кого мені це відомо) грішники, що розкаялися, злочинці – наприклад, Гітлер, або Діоклетіан, або ще якийсь тиран і деспот.

Як тобі таке? Не хочеш? Тобі не подобаються ці люди? А, ну не хочеш, щоб вони були з тобою, добре. Давай тоді уявимо іншу картину. Можливо, у тебе буде інша компанія. Наприклад, хтось з добре знайомих тобі людей, з якими ти зараз не розмовляєш.

Це буде як на весільному застіллі, коли ти виявляєшся за сусіднім столом зі своїм давнім другом, або навіть родичем, і робиш вигляд, ніби не помічаєш його, бо ця людина тобі неприємна. Неприємна? Добре. Ти казав мені, що розлучився з дружиною. Так от, у раю ви будете поруч – ти і вона. І це тобі не подобається? Але ж ви будете в раю! А виходить, що ти в рай не хочеш – раз не хочеш знаходитися там разом з такими людьми.

«Так, я не хочу бути в раю з ними, я хочу бути з тими, які…» Які що? «…Які мені подобаються, яких я люблю, з якими мені добре і немає проблем. А з тими, кого не люблю, я не хочу бути поруч».

Тобто ти хочеш потрапити в рай, але щоб при цьому там були не всі, а лише деякі.

А якщо в раю з тобою виявиться Гітлер?

Не поспішай лаятися і звинувачувати мене в дурницях. Я прочитав про це в одній духовній книзі. Там говориться: «Уяви, що в раю з тобою виявиться Гітлер. І як тобі буде? Ти такий упевнений у тому, що деякі люди не спасуться. А якщо все-таки спасуться? Гаразд, але нехай тоді їх не буде зі мною поруч, не хочу їх бачити!»

Добре, що ти не Бог. І що я не Бог. Тому що Бог думає зовсім інакше – Він спочатку мислить по-іншому і любить нас. Ох, і до чого ж важко прийняти в серце Такого Бога, Який любить мого ворога точно так, як і мене! Те, що Він любить мене – це зрозуміло, але мого ворога? Та ще і дозволить йому увійти до раю?

Дозволить – якщо в останню мить життя ця людина розкаялася. Звідки тобі знати, що було з нею перед смертю? Хіба тобі відомі останні думки злочинця, та і будь-якої людини, яку ти терпіти не можеш, яку ненавидиш? Тобі навіть думати про неї гидко, а побачивши її здалека, ти тут же переходиш на іншій бік вулиці, аби не зустрічатися.

Але ніхто не знає, прийме чи не прийме її у Свої обійми Господь разом з іншими вірними чадами. Ні, я помилився, сказавши – «ніхто не знає». Це відомо. Він Сам сказав нам, що любить усіх, але Лікар потрібен передусім хворим (Мк. 2:17), а не таким, як ми – які вважають себе здоровими, але кінець кінцем є ще важчими пацієнтами в порівнянні з першими.

І виправдання, щоб не любити – ні

Так, ми всі хворі, бо в нас немає любові. Адже навіть потрапивши в рай, ти і там захочеш відокремитися від людей, які тобі не до вподоби. І там почнеш ділити всіх на поганих і хороших, а себе вважати кращим за інших! І продовжувати любити вибірково, за певних умов, любити лише деяких – не всіх.

Тільки тих, хто любить тебе, хто тебе ніколи не образить і не зрадить. А якщо раптом зрадить або образить, Бог так віддасть за це, так помститься за заподіяне тобі зло!.. У таких випадках ми дуже любимо звертатися до Старого Завіту і цитувати пророка Давида. «Я молюся, як молився пророк Давид!» – кажуть деякі.

Так, на жаль, це ми з легкістю переймаємо в пророка Давида. Ми взагалі переймаємо у святих те, що нам зручне, що подобається. Якщо нам відомо, що якийсь святий, бувало, гнівався або засуджував когось – це ми запам’ятовуємо дуже добре.

Ні, прекрасно наслідувати пророка Давида – тільки не треба забувати, що окрім іншого він ще і каявся, молився, працював. І не дожив до Розп’яття на Голгофі, не чув ляпасу, який Христос тут же простив Своїм мучителям; не бачив Божественної Крові, не бачив Христових рук, прибитих на Хресті.

Тому пророк Давид і не пізнав за життя того покаяння, яке міг би принести в епоху Нового Завіту. А в тебе такого виправдання немає – щоб не любити. Немає такого права.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)