Віра і терпіння

Спільним у чудесному оздоровленні жінки та воскресінні доки Іаїра є терпіння: терпіння жінки, яка страждала 12 років на невиліковну хворобу, «витратила на лікарів усе своє майно» (Лк. 8:43), але й так не змогла отримати бажаного зцілення, не меншим було терпіння Іаїра, начальника синагоги, між іншим важливе уточнення, адже в ті часи, втім, і в наші, звання релігійного провідника, а саме таку посаду займав Іаїр, часто підносить людину, робить її гордовитою, а де гордість – там немає місцю терпінню… Якщо тільки обставини не змусять набути його – таке важливе терпіння.
«Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21:19), – скаже згодом Своїм учням Христос. Учні добре засвоїли цей урок: «Бо ми спаслися в надії. Надія ж, коли бачить, не є надією; бо коли хто бачить, то чого йому і надіятися? Але, коли надіємось на те, чого не бачимо, тоді чекаємо в терпінні» (Рим. 8:24,25). Чи були вимушені засвоїти? – Хто його знає… деколи Господь мусить діяти через доволі неприємні обставини, щоб достукатися до нашого серця, тільки через скорботи і страждання більшість людей (втім, не всі) стають чутливими до Божого стуку у двері власного серця (див. Одкр 3:20).
Тільки не треба звинувачувати Господа в жорстокості, жорстокими можуть бути лише люди, а Господь – благий і діє через складні обставини, щоб спасти нас, часто від нас самих, точніше від нашого свавілля, гордості, зарозумілості – усього того, що перетворює наше життя ще тут, на землі, у справжнісіньке пекло.
Дванадцять років – стільки років страждала жінка на невиліковну хворобу, доки не «витратила на лікарів усе своє майно». Майно – от що перешкоджало їй по-справжньому наблизитися до Бога, 12 років вона розраховувала на майно, на лікарів – одним словом на земні, видимі речі. Лише їх втрата відкрила доступ Бога до її серця, саме це змусило її послухатися Божої поради: опинитися в потрібний час, у потрібному місті і… доторкнутися до краю Його одежі (Лк. 8:44), вірячи, у здавалося б, безглузду думку: «Якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю» (Мк. 5:28). Думка безглузда, якщо її не вселив у серце Господь. Чи ви все таке вважаєте, що це була власна думка нещасної жінки? – Що було її, так це свідомий вибір, її відповідь на заклик Божий, який вона змогла почути, лише коли втратила надію на земне, але ідея все таки була Божа – на таке люди не здатні: адже чудеса – це Божа прерогатива.
Тепер же стосовно Іаїра, начальника синагоги, або ж просто «якогось начальника» (див. Мф. 9:18), згідно Євангелія від Матфея. Саме дивно, що Матфей і Іаїр жили в одному місті, і чомусь Матфей, безпосередній учасник подій, забув його по імені, хоча Марк і Лука, які писали свої Євангелія з чужих розповідей, його ім’я вказали. Що ж стало причиною такої «втрати пам’яті» євангеліста?
«Фарисеї сказали ученикам Його: чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками?» (Мф. 9:11), – уся річ у ставленні: більш за все Іаїр розділяв погляди одноплемінників і, м’яко кажучи, не дуже шанував Матфея. Але те все залишилося в минулому, адже коли захворіла єдина дочка, Іаїр звернувся за допомогою до Ісуса, Друга «митарів і грішників» (див. Мф. 11:19), до Якого б, зазвичай, не озвався. Для Іаїра любов до дочки виявилася більш вагомою ніж світські та релігійні переконання, через які багато людей ігнорували та ігнорують Ісуса.
Але справжнім випробовуванням для Іаїра став момент, коли Ісус зупинився поговорити з кровоточивою жінкою, хоча кожна мить була на вагу золота, але… щось було в цьому Теслі з Назарету, що батько дівчинки повністю довірився Йому, за що отримав схвальний відгук: «Не бійся, тільки віруй, і спасенна буде» (Лк. 8:50). Незадовго до цього подібне почула і зцілена жінка: «Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе!» (Лк. 8:48).
З тим самим закликом Христос звертається до нас і сьогодні: «Не бійтеся! Майте тільки віру!», – бо маючи віру ми можемо розраховувати на Боже диво, адже де Христос – завжди відбувається диво, і єдина перешкода для його здійснення – це брак віри (див. Мф. 13:58). Віри, яка неможлива без терпіння.
Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)
Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці