Ближні і дальні
Але в притчі про милосердного самарянина є ще одна дійова особа, про яку зазвичай не згадують – це Господь. При чому Він може бути не тільки в ролі милосердного самарянина, але й в ролі пораненого, напівживого мандрівника, який тільки і чекає від нас допомоги. «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40), – скаже нам Господь у день Страшного суду, якщо ми прийдемо Йому в лиці ближнього на допомогу, і відповідно: «Не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили» (Мф. 25:45), – якщо не прийдемо. Тому, якщо ми хочемо почути «добру» відповідь на Страшному суді, люди, які знаходяться поруч з нами, мають бути для нас ближніми (звісно, у тій мірі, в якій ми їх можемо вважати ближніми), а не «дальніми», тобто ми не повинні залишатися байдужими до долі людей, які опинилися поруч з нами в певному місті в певній відрізок часу.
Але не даремно пригадалася міра близькості, бо ми не можемо любити всіх однаково, ми не можемо простити кривдників так, як це зробив Господь (див. Лк. 23:34). Але від нас цього і не вимагається, адже сказано: «Люби… ближнього твого – як самого себе» (Лк. 10:27), тобто ми маємо ставитися до ближніх так само, як ми б хотіли, щоб вони ставились до нас у свою чергу: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12). Не більше, і не менше, а так само, бо деколи люди вирішують стати «святішими» за Божі заповіді, і починають показово добре ставитися до вороже налаштованих людей, саме показово, лицемірно, бо справжня «любов не вихваляється, не пишається» (1Кор. 13:4).
«І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою» (Мф. 6:5), – те саме можна сказати і про цих лицемірів – вони вже мають нагороду свою. Тільки ця нагорода сумнівної якості, «ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям» (Мф. 5:13). – Справжня ж любов, як і діла милосердя, не показова, бо «не шукає свого» (1Кор. 13:5).
Що ще варто було б додати до роздумів стосовно притчі про милосердного самарянина, так це те, що світ останнім часом стає все меншим, завдяки Інтернету розмиваються кордони і люди стають ближчими один до одного. Ми тепер не можемо жити відокремлено у своєму маленькому світі, у своїй місцевості (хоча, звісно, дехто намагається), ближнім може стати людина, яка знаходяться на другому кінці земної кулі, адже новини тепер розлітаються світом блискавично, майже зі швидкістю світла, і нам не відвернутися від чужої біди, якби нам того не хотілося. Можливо, що ми не можемо прийти на допомогу цим людям, як це вчинив милосердний самарянин, проте у всіх нас є дієвий, доступний усім спосіб допомогти – ім’я цьому способу: молитва.
Автор: Михайло Лукін