Ананія і Сапфира: чи позбавляє Бог життя за гріхи?

Смерть Ананії, Михайло Зеленський

У четвертому і п’ятому розділах Діянь святих апостолів розповідається про масову добровільну відмову від особистої власності в общині перших християн і передачі всіх коштів на загальні потреби. Але Ананія, член першохристиянської єрусалимської общини, і його дружина Сапфира вирішили обдурити апостолів і втаїти частину виручених коштів: “Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане і клали до ніг апостолів; і давалося кожному, хто чого потребував…

Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток, і затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів. А Петро сказав: “Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю? Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Навіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Богові”. Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це. Уставши, юнаки взяли його, винесли і поховали. Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що трапилося. Петро ж спитав її: “Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?” Вона відповіла: “Так, за стільки”. А Петро сказав їй: “Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть”. Раптом вона впала біля ніг його і вмерла. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд із чоловіком її. І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це“.

* * *

Є в Новому Завіті історія, яка викликає страх і замішання в кожного, хто про неї знає. Це загибель Ананії і Сапфири – подружжя, яке спробувало обдурити Духа Святого, за що тут же були покаране миттєвою смертю. І, напевно, найбільше тут шокує радикальна несхожість такої Божої дії на все, що розповідає нам про Бога Священне Писання.

Ісус – Бог, Котрий утілився, багато разів показував Свою нічим не обмежену владу над бісами, природою і стихіями, але жодного разу не використав цю владу для покарання тих, хто провинився. Він виганяв з людей бісів, зціляв хвороби, повертав людям зір і можливість рухатися, воскрешав мертвих. Але ніде ми не знайдемо в Євангелії такого, щоб Ісус за гріхи уразив людину хворобою, вселив у неї біса або ж убив її. А тут – негайна смерть відразу ж після викритого гріха. Писання каже про Христа, що Він “тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить” (Мф. 12:20). А тут – викорінення двох надломлених тростин, без якої-небудь поблажливості до людської слабкості. Ну, насправді, що такого жахливого скоїли ці нещасні? Не вбили, не вкрали, не перелюбствували. Лише збрехали. Але ж будь-хто з нас теж брехав, причому не один раз, і не два, і навіть не десять. Різниця лише в тому, що Ананій і Сапфира збрехали не людям, а Богові. І в цьому якраз полягає найбільший страх. Виходить, наш Господь зовсім не лагідний, а навпаки – гнівний і швидкий на розправу, Він не дає тим, хто провинився часу на виправлення і страчує їх тут же, без всякої жалості?

Так, або приблизно так міркують дуже багато людей, які прочитали історію загибелі Ананії і Сапфири. І їм стає дуже страшно жити у владі Божій, Який здатний от так, за дріб’язковий обман, на місці вбити людину. А оскільки цей епізод, як вже було сказано, різко відрізняється від усіх інших новозавітних описів, люди вважають за краще не звертати на нього уваги. І тоді все, начебто, відразу стає на свої місця: Бог наш як і раніше лагідний і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий і окрім прокляття смоковниці жодних загрозливих дій під час Свого земного життя не здійснив. Але історія Ананії і Сапфири все одно ні-ні, та і спадає на думку, руйнуючи цей цілісний образ благого Бога, вселяючи страх і липкі, гидкі думки про те, що євангельський опис Христа – лише красива декорація, за якою ховається зовсім інший Бог, гнівний і безжальний.

Подружня пара, яка загинула на порозі Церкви, будучи викритою словами одного з апостолів, – це дійсно дуже страшне видовище. І тут украй важливо розібратися в причинах цієї загибелі. Тому що будь-яка подія у Священному Писанні – не просто опис історичного факту, але – певний архетип людської поведінки, який може повторюватися скільки завгодно раз у кожному з людей, в усі епохи, в будь-якому місці. “Чи не я, Господи?” – запитували перелякані апостоли, дізнавшись від Ісуса, що один з них зрадить Його на смерть. Так само будь-яка віруюча людина, прочитавши про Ананію і Сапфиру, із страхом задається питанням Богові: а чи не про мене це написано? Чи не спіткає і мене таке ж негайне покарання за якісь гріхи, які я навіть усвідомити не встигну, вже на кажучи, щоб покаятися в них?

Проте такий страх не учить чеснотам, бо в ньому немає чітких і зрозумілих меж, за які не можна переступати. На що, взагалі, можна чекати грішній і слабкій людині від Бога, раз усе відбувається так суворо і нещадно?

Отже розбиратися в цьому питанні обов’язково треба. Хоч би для того, щоб точно знати, чому загинули Ананій і Сапфира, і як уберегти себе від подібного лиха. А ще – для того, щоб на зміну цьому бридкому безпредметному страху прийшла нормальна здорова пильність і увага до тих сторін нашого життя, які можуть виявитися для нас небезпечними.

Вклад “Обивательський”

Для сучасної людини незрозуміла вже сама ситуація, в якій сталася трагедія з Ананієм і Сапфирой. Звідки в апостольські часи взялася така радикальна відмова від власності і чому люди, які прийшли до Церкви, з такою легкістю віддавали все своє майно на загальне користування? Проте перед тодішніми християнами таке питання не стояло. Річ у тім, що апостольська община спочатку складалася виключно з юдеїв, які визнали у воскреслому Ісусові, – Месію, тобто – свого Царя, на якого їх народ чекав багато століть. І головний закон цього Царя для них був добре відомий – любіть один одного, як Я полюбив Вас. Тобто – любіть один одного, жертвуючи заради любимих власним комфортом, благополуччям, а якщо знадобиться, то і самим життям. Крім того, новий Цар перевернув усі їх уявлення про те, як співвідноситься багатство з благочестям. Зі знаку Божої милості багатство раптом стало для юдеїв, які увірували, тяжким тягарем, що заважає увійти до Царства Небесного. Тому вони з радістю віддавали все, що мали, знаючи, що тим самим дадуть харчування і одяг своїм незаможним братам. Дари Святого Духа виливалися на них так рясно, що вони починали жити в абсолютно іншому духовному вимірі, вже не маючи в душі інших цінностей, окрім любові до Бога і ближнього. Писання каже про це напрочуд простими і зворушливими словами: “У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне” (Діян. 4:32).

От у цю велику сім’ю преображених Духом людей і спробували увійти Ананій і Сапфира. Вони бачили членів апостольської Церкви на вулицях Єрусалиму і в Храмі, бачили, як народ прославляв їх, бачили, якою любов’ю і пошаною користуються вони в оточення. Але при цьому вони також бачили, що зовсім не всі з тих, хто захоплювався учнями Христовими, примикали до їх общини. Бо по суті справи це був перехід в інше підданство – під владу довгожданого Царя Ізраїльського. І все своє життя без залишку нові піддані присвячували цьому Цареві, а на таке готовий був далеко не кожен.

Ананій і Сапфира вирішили поступити по-обивательськи прагматично: побачивши, що в общину до апостолів йдуть дуже багаті люди, вони теж вирішили увійти до цього співтовариства, щоб мати можливість користуватися багатством, що розділяється між членами общини. Але при цьому, так само, по-обивательськи прагматично, Ананій і Сапфира розсудили, що для “вступу в клуб” їм зовсім не обов’язково віддавати всі виручені від продажу гроші. Адже може так вийти, що цей “апостольський комунізм” закінчиться незабаром повним крахом. Тим більше що і первосвященики до них якось не дуже доброзичливо налаштовані, та й взагалі – хіба мало що може статися.

От з такими приблизно думками прийшли Ананія і Сапфира до апостола Петра. Викривши Ананію перед усіма, Петро показав, що лукавство в царстві Месії неможливе, жодна брехня не зможе сховатися від Царя, Який знає потаємні думки та помисли людей. І недивно, що після цього трагічного викриття ніхто із сторонніх вже не смів пристати до них: адже очистити свої думки і наміри куди важче, ніж просто – віддати гроші на загальну користь.

Але хіба не міг апостол Петро розкрити корисливі задуми подружньої пари і просто відправити їх з ганьбою геть? Навіщо було позбавляти їх життя? От тут ми, нарешті, і підходимо, до найболючішого питання: хто і чому убив Ананію і Сапфиру.

Автор: Олександр Ткаченко

Закінчення