Секрет щастя

Часто, коли людину спіткає якесь нещастя, чи просто якийсь негаразд, вона задається питанням: «За що мені таке?!»

Часто це питання звернене в нікуди, просто таким чином людина висловлює свій гнів і біль, проте деколи людина адресує це запитання конкретно Богові. Саме цікаво, що це може бути вперше в житті, коли конкретна людина безпосередньо звертається до Творця, хоча до цього могла багато років вважати себе цілком віруючою, як це сталося у випадку праведного Іова.

Проте, мало хто задається питанням: «За що мені таке?!» – коли його в житті спіткає несподіваний успіх. – Чому? Бо ми його вважаємо цілком заслуженим. Як вважали цілком заслуженим зцілення 10 прокажених.

Як прекрасно бути здоровим! Проте, щоб дійсно відчути це, деколи варто занедужати, як занедужали ці 10 нещасних. І наскільки проказа страшна хвороба, тим не меншою мала бути радість цих людей від свого чудесного зцілення, що дозволяло ним повернутися до звичного життя. Проте в цій радості не залишилося місця для вдячності Тому, Хто став причиною цього зцілення, ці люди не змогли зв’язати, здавалося б, кілька очевидних речей: наказ «підіть покажіться священикам» (Лк. 17:14) і своє чудесне зцілення. Подібна «сліпота» притаманна більшості з нас: ми не бачимо найочевиднішої речі – що єдиним джерелом усього доброго в нашому житті є Бог. А якщо не бачимо, тому і не дякуємо, як свого часу не подякували 9 зцілених прокажених, лише один зміг побачити насправді явні речі: «Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога»  (Лк. 17:15). Що ж завадило дев’ятьом зціленим, що заважає нам побачити начебто найочевидніші речі? Причина тут одна – егоїзм.

Саме звичайнісінький егоїзм заважає проявитися нашій вдячності, натомість сприяють їй, як не дивно, досить часто усілякі прикрості та негаразди, як, наприклад, у випадку самарянина – його походження. Адже на відміну від решти зцілених, більш за все, юдеїв, він не міг показатися священику. От така прикрість зробила його ближчим до Бога: у духовному та тілесному сенсі. Виходить, що в негараздів є свої «плюси» – вони реально можуть наблизити нас до Бога.

Іди; віра твоя спасла тебе (17:19), – Богові нічого не шкода для нас: не зцілення, не життя вічного. Лише невдячність заважає нам не те, що отримати, просто прийняти їх.

Вдячність же відкриває нам очі, і допомагає нам побачити, якими багатствами обдарований кожен з нас: «Петро ж сказав: ось ми покинули все і пішли за Тобою. Він (Ісус) сказав їм: істинно говорю вам, що немає нікого, хто покинув би дім, або батьків, або братів, або сестер, або жінку, або дітей заради Царства Божого і не одержав би значно більше в цей час, а у віці майбутньому – життя вічне» (Лк. 18:28-30). Лише близькі стосунки з Богом, які неможливі без вдячності, допомагають нам зрозуміти це, навчають нас цінувати те, що ми маємо.

Виходить, що прості, так би мовити, банальні речі, як наприклад, вдячність – мають надзвичайно велику ціну в Божих очах, проте те, що часто так високо цінується в людей, є для Бога просто мізерним, чи навіть мерзенним: «що високе в людей, те мерзенне перед Богом» (Лк. 16:15). І така невідповідність людських поглядів Божому погляду часто робить людей по-справжньому нещасними, адже ключем від дверей до справжнього щастя є саме вдячність.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 29 неділя після П’ятидесятниці