Про богодухновенність Священного Писання

Головною рисою Біблії, що відрізняє її від усіх інших літературних творів, надає їй незаперечний авторитет, служить її богодухновенність. Під нею розуміється те надприродне, божественне осяяння, яке, не пригнічуючи природних сил людини, підносило їх до вищої досконалості, оберігало від помилок, повідомляло одкровення, словом – керувало усім ходом їх роботи, завдяки чому вона була не простим продуктом людини, а як би твором самого Бога. Це є фундаментальною істиною нашої віри, що спонукає нас визнавати книги Біблії Богодухновенними. Уперше цей термін використав апостол Павло, коли сказав: «Усе Писання богодухновенне» (2Тим. 3:16). «Бо ніколи не було пророцтва з людської волі, а промовляли його святі Божі люди, натхнені Духом Святим” (2 Пет. 1:21), – свідчить святий апостол Петро.

Але богодухновенність авторів священних книг не знищувала їх особистих, природних особливостей. Бог не пригнічує вільну волю людини. Як видно із слів апостола Павла: «І духи пророчі покірні пророкам» (1Кор. 14:32). От чому в змісті св. книг, особливо в їх викладі, стилі, мові, характері образів і виразів ми спостерігаємо значні відмінності між окремими книгами Св. Писання, що залежні від індивідуальних, психологічних і своєрідних літературних особливостей їх авторів.

Образ Божественного одкровення пророкам можна показати на прикладі Мойсея та Аарона. Недорікуватому Мойсеєві Бог дав у посередники його брата Аарона. На нерозуміння Мойсея, як він зможе сповіщати народу волю Божу, будучи недорікуватим, Господь сказав: “Ти будеш йому говорити і вкладати слова Мої у вуста його, а Я буду при вустах твоїх і при вустах його і буду вчити вас, що вам робити; і буде говорити він замість тебе до народу; отже, він буде твоїми вустами, а ти будеш йому замість Бога” (Вих. 4:15-16).

Зазнаючи постійних гонінь за свої пророцтва, Єремія одного разу вирішив зовсім перестати проповідувати. Але не зміг він довго опиратися Богові, бо пророчий дар був «у серці моєму, що ніби горить вогонь, який наповнює кістки мої, і я стомився, стримуючи його, і не міг» (Єр. 20:9).

Вірячи в богодухновенність біблійних книг, важливо при цьому пам’ятати те, що Біблія є Книга Церкви. За планом Божим люди покликані спасатися не самі, але в товаристві, яким керує і в якому мешкає Господь. Це товариство іменується Церквою. Історично Церква розділяється на старозавітну, до якої належав єврейський народ, і на новозавітну, до якої належать християни. Новозавітна Церква успадкувала духовне багатство старозавітної – Слово Боже. Церква не лише зберегла букву Слова Божого, але має правильне його розуміння. Це пов’язано з тим, що Дух Святий, Який говорив через пророків і апостолів, продовжує жити в Церкві і керувати нею. Тому Церква дає нам вірну настанову, як користуватися її письмовим багатством: що в ньому більш важливе і актуальне, а що має тільки історичне значення і не застосовується в новозавітній час.

  1. Чому нам дороге Священне Писання
  2. Поняття про Священне Писання
  3. Про богодухновенність Священного Писання
  4. Первинний вигляд і мова Священного Писання
  5. Історія виникнення старозавітних книг
  6. Короткі відомості про біблійні переклади