Чи було Різдво Христове всього лише подобою одного з незліченних втілень богів античної міфології? Чи людство і весь матеріальний світ отримали завдяки ньому якісь нові, небувалі раніше дари і відкриття?

У наш час на світі залишилося не так вже багато людей, які б зовсім нічого не знали про Різдво Христове. Майже два тисячоліття християнський світ відзначає цю подію як велике свято. Навіть на побутовому рівні це словосполучення міцно увійшло до вжитку. Різдвяна ялинка, різдвяні канікули, різдвяний гусак, нарешті, різдвяні розпродажі в магазинах. Люди вітають один одного з Різдвом, дарують один одному подарунки, бажають усього найкращого. Але мало хто ставить собі при цьому запитання: а що ж таке, власне, я сьогодні святкую?

Відповідь, начебто, очевидна. Будь-який школяр знає, що Різдво – це день народження Ісуса Христа. Але по суті це мало що пояснює. Ну так, народився Ісус, великий Учитель людства, ну і що? Хіба мало в людства було великих учителів? Булі в історії і великі проповідники, і мислителі, і творці нових релігій. Чому ж тоді весь світ не відзначає їх дні народжень? Адже це теж булі гідні люди. У чомусь Ісус Христос їм навіть поступається: адже Він не створив жодної філософської чи етичної концепції, не написав жодної книги, і вже тим більше не завойовував з мечем у руці нових народів, поширюючи Своє вчення. Замість армії в Нього була купка малограмотних рибалок, а те, чому Він учив, було відомо юдеям ще з часів Мойсея і пророків.

Правда, християни вважають, що Ісус це – Бог, Який утілився і став людиною. Але стародавній світ був переповнений різними богами, зокрема, тими, що втілювалися, здійснювали на землі великі справи, творили дива. При цьому втілення язичницьких богів були набагато ефектнішими: Юпітер ставав драконом, Зевс проливався на землю золотим дощем. Чому ж люди у всьому світі вітають один одного з тим, що дві тисячі років тому в одній убогій сім’ї народився маленький Хлопчик? Він був звичайною дитиною, любив Свою маму, яка годувала Його грудьми, учила ходити, розмовляти. А коли Хлопчик підріс, Він став допомагати батькові в теслярському ремеслі. Звична історія – нічого особливого. Так що ж було в Його народженні особливого, що люди по всій землі досі не можуть забути про Нього?

Не лише учитель

Є один істотний факт, який відрізняє християнство від інших світових релігій. Ні в юдаїзмі, ні в буддизмі, ні в ісламі немає вчення про божественне походження людей, які були засновниками цих релігійних систем. Мойсей отримав одкровення безпосередньо від Бога, Будда набув своєї світоглядної концепції в результаті багаторічних аскетичних дослідів, Магомет проповідував волю Аллаха, сповіщену йому через ангела Джабраїла. Ознайомившись з їх вченнями, можна дійти висновку: так, це були великі пророки, учителі і вожді, але це були всього лише люди. Втім, Мойсей, Будда і Магомет себе богами ніколи не називали.

І тільки Ісус Христос абсолютно ясно стверджує, що Він – Бог, Який утілився і прийшов на Землю для спасіння людей. У це, звичайно, можна і не вірити. Євангельські події можна вважати вигадкою, а християн – просто недалекими людьми, які віддають божеські почесті бродячому юдейському філософу. Але те, що Христос – єдиний із засновників світових релігій, шанований Своїми послідовниками саме як Бог, Який став людиною, це безперечний факт.

Правда, у будь-якому радянському шкільному підручнику було написано, що якраз тут християнство зовсім не оригінальне, що в історії язичницьких релігій повно подібних легенд. Але чи так це? Давайте перевіримо.

Ілюзії язичницьких втілень

Так, античні боги теж народжуються. Адоніс, наприклад, за одними оповідями – є сином діви Міри, за іншими – сином сирійського царя від кровозмішення. Гера, дружина Зевса, іменується то дівою, то вдовою. Аполлон народжується чи то від діви, чи то від Зевса і Лєти… Вражаюча недбалість в оповіданні про такий найважливіший релігійний факт, як явлення бога людині! Здавалося б, що може бути важливіше для людей? І раптом така плутанина.

Проте цей безлад легко пояснюється однією обставиною. При всій різноманітності імен і сюжетів у міфах – як середземноморських, так і індуїстських, є одна спільна характеристика. Язичницькі боги утілюються не насправді, а лише роблять з цього вигляд. Вони приймають вигляд певної матеріальної істоти, але самі не стають тілесними. Тому, врешті-решт, абсолютно неважливо, хто від кого і скільки разів “народився”.

Думка про неможливість реального втілення богів була широко поширена в старогрецькій філософії. Епікур, наприклад, прямо говорив: “Боги ніколи не підуть на те, щоб стати справжніми людьми”. Звідки така категоричність? Річ у тім, що антична думка розглядала тіло як темницю душі. Якщо матеріальне існування навіть для людини розглядалося як покарання в язичницькому світі, що вже тут казати про реальне втілення бога. Адже ставши, як казав Епікур, “справжніми людьми”, боги неминуче прирікали б себе на всі незручності, позбавлення і страждання, які супроводжують людське існування.

А Євангеліє учить, що Бог став людиною насправді, не втрачаючи нічого у Своєму Божестві. І все Своє земне життя Христос залишався і Богом, і людиною. Він потребував їжі, втомлювався, відчував біль і страждання, плакав. І в той же час повелівав стихіям, одним Своїм словом приборкував бурю, зціляв безнадійно хворих і навіть воскрешав мертвих. У Євангелії вражає це поєднання несумісних, здавалося б, якостей: людина не може творити такі дива, а Божество не може страждати і потребувати чогось. Але всі ці протиріччя легко пояснюються тим фактом, що в Різдві Христовому Бог з’єднався з людським єством реально і безумовно. Він насправді став Людиною, у якої, до того ж була велика кількість родичів і предків. Тому Новий Завіт починається з довгого і детального родоводу Ісуса Христа. Порівняно з цим документом плутана історія походження язичницьких богів схожа на автобіографію безпритульника-сироти.

Який народився на страждання

Є в міфології так звані “боги, що вмирають і воскресають”. Вони народжуються, живуть на Землі серед людей, потім помирають, як правило, насильницькою смертю, потім – воскресають. Здається, от вона – пряма аналогія Євангельським подіям! Але відмінність є, і відмінність – кардинальна. Річ у тім, що смерть язичницьких богів безглузда і випадкова. І вже ніяк не добровільна. Не для того вони утілювалися! Вони навіть не підозрюють про свою прийдешню загибель. Усе відбувається несподівано. Злий брат Сет заманює Осиріса в пастку і вбиває.

Моління про чашу, Василь Верещагін

А що в Євангелії? Христос народився для того, щоб прийняти тяжку смерть на хресті, і завжди знав про це. Він йде на страждання і смерть добровільно, винісши всю муку розуміння того, на що Себе прирікає. Цією мукою були сповнені слова Христа, коли Він молився в Гефсиманському саду і просив улюблених учнів побути з Ним поруч: “І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити. Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною. І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти” (Мф. 26:37-39).

Після цього зрозумілішим стає сенс слів Епікура про те, що боги ніколи не підуть на те, щоб стати “справжніми людьми”. Просто жоден язичник не бачив у своїх богах такої мужності і сили духу.

Бог. Людина. Космос

Язичницькі боги завжди проводили чітку межу між собою і смертними. Навіть напівбоги, народжені від союзів богів з людьми, ставали для олімпійців ворогами і конкурентами. У християнстві, навпаки, Бог настільки наблизився до людей, що став одним з них.

І тут встає найважливіше питання: а навіщо все це було треба? Максим Сповідник пише про це так: “Бог Слово, Син Бога-Отця для того і став людиною і сином людським, щоб зробити людей богами і синами Божими”. Ні більше ні менше.

Але це ще не все. Не лише людство отримало в Христі зцілення, з’єднавшись у Ньому з Богом. Увесь матеріальний світ, увесь величезний космос, кожен атом набуває після Різдва Христового новий сенс, нову перспективу. От як каже про це митрополит Антоній Сурожський:

“В ясну безмісячну ніч небо над нами спалахує блискучим розсипом зірок. Дивлячись на цю сяючу пишноту, важко уявити, що ж насправді є наш Всесвіт. Величезні скупчення розжареної матерії, відстані в мільйони світлових років, безліч планет, зірок, галактик. Усе це настільки несумірне з людиною, що свідомість відмовляється сприймати подібні масштаби. Навіть наша Земля на такому фоні – лише маленька планета в зоряній системі на краю Чумацького Шляху. Та все ж християнство всупереч усім цим безперечним фактам вважає Землю – центром всесвіту. Бо дві тисячі років тому в історії Всесвіту почався відлік нової ери. І почався він саме на Землі, з народження в одній єврейській сім’ї маленького Хлопчика, в Якому Бог з’єднав Себе зі всім матеріальним світом. Саме цю, дійсно, космічного масштабу подію і відзначають усі християни нашої планети, зустрічаючи світле свято Різдва Христового”.

Автор: Олександр Ткаченко

Усе по темі: Різдво Христове