Ніколи не кажіть: ” Мене ніхто не любить!”

Наша мова не багата богословськими термінами і тому якщо найкоротше треба позначити мету і сенс нашого життя, то його можна виразити як жертву Божественної любові, що веде до втраченого спілкування з Богом, у повноті всього людства. Адже ми створені за Його подобою.

– І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою. (Бут. 1:26).

– І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло. (Бут. 3:22).

Ми подібні до Трійці. Якщо між улюбленими відбувається непорозуміння, то першим йде назустріч і подає руку найсильніший. Різдво – наочний тому приклад і доказ того, що щоб з нами не сталося Він Єдиний, Хто готовий знову і знову бачити в нас світлий образ і нескінченно чекати нашої любові у відповідь. Різдво для нас – як протягнута рука. Для нас це свято символізується з нічним мороком, що розганяється світлом багаття у вертепі, ангельським співом і вічнозеленим символом райського дерева, у наших реаліях – ялинкою. Ми бачимо це свято як у великій сім’ї – храмі, так і в малій – у сім’ї. Ми в колі сім’ї. Ми подібні до Трійці.

Але для Бога це свято починалося зовсім не так радісно. Це ми виходимо з пітьми на світло, а Йому належало ввійти до світу, що заледенів від гріха і жорстокості. З перших хвилин втілення вже постало питання про спільну працю Бога і людини, про синергію. З перших хвилин життя для Христа виникла небезпека бути вбитим і знехтуваним.

“Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її” (Мф. 1:18,19).

Праведний Йосиф побачивши її вагітною повинен був піти з нею на суд до старійшин. Вони були зобов’язані засудити її на смерть. Як наприклад: “Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена” (Бут. 38:24).

Тобто, Марія і плід утроби її мали бути вбиті в перші дні Його втілення. Це можна було б  назвати дивом, якби це насправді, не було б нормою. Просто ми забуваємо про основи устрою цього світу і такі події нам здаються дивом. Праведність, душа відкрита Богу легко чує Його голос! Такі люди легко чують Небо.  Йосиф – це сила і прикраса Закону, відкинув Закон права заради Закону любові легко прийнявши чистою душею слова ангельські. Праведність відкрила йому волю Божу ясно і просто: “Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою” (Мф. 1:20).

Сон святого Йосифа, Лука Джордано

Так само тонко і делікатно Марія, свято люблячи праведника, не турбувала Йосифа.

Разом з Йосифом страждала душею і Пресвята Діва: не могла ж Вона не помітити його сердечного болю, у той час, коли він своїм мовчанням прагнув полегшити Її скрутне становище і шукав засобу, щоб припинити своє утруднення.

Як переплелася в них різноманітна любов. Яке тонке чудове благородство люблячих душ!

І далі простягається над Богонемовлям трепетний захист волхвів, які ризикували життям перед лицем підступного Ірода. Вони продовжують лінію співучасті людини в промислі Божому. Також лягає в канву гостинність людей, які пустили Святе сімейство в печеру, зворушлива жертовність убогих пастухів, які принесли свою просту жертву Немовляті, – уклін. Ангели принесли спів. Ми бачимо три види діяльності людини: прагматику, що приносить золото, ладан і смирну; творчість – ангельський спів і просто уклін, як втілення любові всім своїм життям. Три дари Божих, розвинені трудами, принесли свою особливу жертву, як прообраз великого і різноманітного служіння людей.

Ми бачимо чудовий хор любові, що охопив небо і землю в цьому пориві жертовності від Бога до людей і від людей до Бога.

“Що може бути ганебніше за смерть на хресті? Що може бути принизливіше за народження у вертепі? Там Син Божий був “до злочинців приєднаний” (Мк. 15:28), у вертепі ж зазвичай приходить у світ дитя ганьби, в яслах залишаються підкидьки. От серед яких дітей благоволив “побачити світло” Син Божий! (…) народження у вертепі і лежання в яслах потрібне було… щоб відчули себе дітьми Божими всі, кому доводиться “соромитися” свого народження, усі діти вертепів, нічліжок, підкидьки, приймаки, щоб жодна людина з вини долі, за обставинами народження, не була виключена з царства Божого”. (прот. Олександр Туберовський)

Для багатьох з нас, Різдво так і не відбулося. Для багатьох Христос залишився Небесним Соцзабезом.

Це дуже важливо і просто зрозуміти суть Різдва: навіщо Богу була потрібна сама така жертва любові? Чому Він народився не в царській сім’ї, а в сім’ї теслі? Чому замість того щоб домовлятися з Пилатом, юдейськими царями і священиками, навпаки, поводився демонстративно зухвало. Чому Він народився для того, щоб бути розіпнутим? У всіх цих подіях є один важливий знаменник, який ми обов’язково повинні зрозуміти, оскільки тільки після цього ми стаємо християнами не за назвою, а за суттю. Тільки після розуміння сенсу місії Христа ми самі в змозі стати Його учнями і піти вслід за Ним. Якщо для нас Різдво це просто нічна служба, то ми нічого не зрозуміли. Нам як першокласникам знову і знову задаватиметься цей урок, до тих пір доки ми ясно, всією повнотою своєю не зрозуміємо, що життя – є любов у Богу. А справа любові – жертва. Бути християнином означає вслід за Христом увійти до цього світу сповненого льодом жорстокості і розрахунку, несучи свій маленький хрест – ключик до Царства Небесного. А зробити цього неможливо якщо немає любові.

“А оскільки ви – сини, то послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: “Авва, Отче!” Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то і спадкоємець Божий через Ісуса Христа ” (Гал. 4:6,7).

Тобто якщо нам здається, що нас не люблять, то передусім, це симптом того, що ми самі нікого не любимо. І найголовніше, це означає, що ми не лише не любимо Бога, ми навіть не знаємо хто Він.

Перші кроки з Богом не такі вже важкі. Різдво відбулося не в морській піні і не з утроби землі, а в тихій сім’ї. Нехай самі прості кроки, так само як і перші хвилини життя Христа, почнуться в нас у сім’ї. Наше серце має стати новими яслами для Христа, а ми Його новими помічниками. Хтось, як волхви, дарами розуму, приносячи Йому ладан, золото і смирну. Хтось як ангели – співом, славослів’ям і іншою творчістю. А хтось, як чуйні серцем і незаможні пастухи – серцем відкритим Богові, свідчивши свою жертву простим уклоном перед пишністю Любові.

Любить, любить нас Господь! Навчи, Господи, і мене Твоєї любові.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: Різдво Христове