Пригадати обітниці Хрещення

Для нас сенс шанування святителя Григорія, встановленого Церквою, і сенс нашої молитви до Григорія Палами повинен полягати в усвідомленні того, що християнина від язичника відрізняє життя в Дусі Святому. А звідси витікає, якщо в нас немає зв’язку з Утішителем, то ми знаходимося поза Богом, і що, не народившись в Дусі, ми не народилися зовсім. Христос сказав про це Никодиму так: «Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище».

Як дивно про це нагадувати християнам, що отримали при хрещенні дар Духа Святого. Невже ми так і не зрозуміли, що в нас у руках і навіщо?

Ми даремно упевнені, що народжуємося згори за фактом хрещення. Доросла людина усвідомлено переймає на себе не лише формальну частину хрещення, але і обітниці і благодать Святого Духа. У нормі хрещена людина, відчувши і здивувавшись силі благодаті в душі, бажає вже не відлучатися від Святого Духа і реально народжується згори. Немовляти цьому ЗОБОВ’ЯЗАНІ навчити і відкрити йому дію Святого Духа хресні. Якщо хресні самі нічого не знають і живуть безладно, то буває так, що народження згори відкладається. Одна людина пише: «Особисто я жодних обітниць при хрещенні не давав. Та і не міг давати унаслідок дитячого віку. Мені тепер до хресних претензії пред’являти за укоріненість у гріху? Не бажаю, і сенсу немає».

Хрещення минуло, а народження згори не сталося.

Чи навпаки. У першому прикладі ми бачимо якусь духовну бездарність або каліцтво, а в наступному прикладі – зразок пізнавання Святого Духа і повне єднання з Ним душі, обдарованої релігійним талантом:

Порфирій був актором і в день народження імператора грав роль у театрі, згідно якої повинен був глумитися над таїнством Святого Хрещення. Але коли Порфирій по ходу п’єси занурився у воду і вимовив: «Хреститься раб Божий Порфирій, в ім’я Отця і Сина і Святого Духа», то, під впливом благодаті Божої, сприйнятої їм при цих словах, вийшовши з води, він відкрито сповідував себе християнином. Юліан тут же наказав мучити його і після тортур обезголовити. Це сталося в місті Ефес у 361 році.

Довівши нас до середину посту, до символічної половини шляху в Рай, Церква нагадує нам про головне в стосунках з Богом – про життя у Святому Дусі.

Два тижні ми повинні були присвятити очищенню душі і приготуванню в ній місця для Святого Духа. Ця частина підготовча, і вона як би відповідає благодатній очисній дії Старого Завіту.

Середина посту має на увазі, що, очистившись у перші тижні посту, ми сталі готові до оновлення своїх обітниць з Богом у дусі і повинні були згадати про те, що ми – сосуди Духа Святого. Це відповідає як би Новому Завіту. Прийшов час згадати, як Дух цей приходить у душу і як людина разом з Ним працює заради обоження світу. Цей час не лише повнішого спілкування з Богом, але початок творення духовних плодів. Церква нам пропонує потрудитися в дусі і принести Богові пасхальний дар.

Якраз сьогодні звучало Євангеліє про зцілення розслабленого за молитвами друзів, що принесли хворого до Христа і потрапили на прийом через розібраний дах. Прекрасний зразок сприяння Бога, народу і людини. І прекрасний приклад для нас, як слід творити плоди посту.

Чи сталося наше первинне очищення, запропоноване початковими тижнями посту? Чи даємо ми собі звіт у тому, що прийшов час синергії – спільної праці з Богом? Чи вся наша увага як і раніше старозавітно зосереджена на їжі і примушуванні себе до молитви, від якої злипаються очі і на яку вічно бракує часу. Невільник – не молитовник. Богові, звичайно, угодна і така змушена молитва. Вже краще така, ніж зовсім ніяка. Але Йому нас шкода і Він через святих угодників дає нам уроки життя з Богом, повного натхнення і радощі, і бажає нам виходу з простору рабської несвідомої праці в простір радості, де праця заради Бога – і радість, і блаженство:

«Бо Царство Боже – не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові» (Рим. 14:17), і немає в ньому жодної нудьги і смутку.

Навряд чи багатьом з нас під силу здолати книги Палами, але частина висловів цілком може бути засвоєна. От для прикладу найпопулярніші для нас теми: здоров’я, егоїзм, смерть і дарування Духа Святого:

– Де в наявності холодне слово «моє», там, кажуть святі, немає союзу любові і Христос вигнаний; ті, якими опанувала ця пристрасть (власництва), для тих тоді стають властиві себелюбство, сріблолюбство, ненавість і всякий вид зла, який і нині ганьбить їх.

– Іноді для грішників краще хворіти, ніж бути здоровими, коли хвороба сприяє їх порятунку. Бо хвороба притуплює і вроджені спонукання в людини до зла, і тим, що людина переносить страждання, пов’язані з хворобою, вона (хвороба), як би сплачуючи борг за скоєні гріхи, робить людину здатною до прийняття здоров’я.

– Як відділення душі від тіла є смерть тіла, так відділення Бога від душі є смерть душі.

– Дух Святий був обіцяний подарований тим, хто просить Його вдень і вночі.

Піст учить нас радості і свободі, але нам він часто здається війною. Нам важкі узи посту, молитви, життя в Богу, а тим часом Бог тільки і бажає нам свободи і могутності. Ми тому розсіяні в молитві, що розум прив’язаний до їжі, спокою і грошей, а з Богом йому нудно. Нам тому важкі заповіді, що душа наша пов’язана не з Духом, а з плоттю. Плоть вічно ненаситна і вічно страждає, бо плоть плоттю ніколи насититися не може. Смуток і безсилля на молитві – грізна ознака душі, віддаленої від Бога. По суті справи – це симптом не лише віддаленості від Бога, але симптом вірусу смерті душі, що живе поза Богом.

Наше звільнення тільки в прийнятті Бога. Прийнявши Бога, ми звільняємося мереж тіла і стаємо по-справжньому вільні, сильні і світлі.

Коли душа в Дусі Святому, то вона задоволена і не нудьгує про небесне, бо відчуває Царство Боже всередині себе: прийшов Господь і вселився в неї. Але коли вона втратить благодать, тоді нудьгує вона про небесне і слізно шукає Господа.

Хто не пізнав благодаті, той не може і бажати її. Більшість людей приліпилися до земного, і не знають вони, що ніщо земне не може замінити Духа Святого. Господь віднімає благодать Свою від душі і тим прихильно і премудро виховує душу, за яку у великих стражданнях Він простягнув Свої руки на хресті, щоб вона була покірлива. Він дає душі явити свою добру волю в боротьбі з ворогами нашими, але душа сама безсила перемогти їх, тому і сказано: «Просіть, і дасться вам». І якщо ми не просимо, то самі себе мучимо і позбавляємо благодаті Святого Духа, а без благодаті душа багато в чому бентежиться, бо не розуміє волі Божої. – Прп. Силуан Афонський

Нам важко читати трактати Палами. Що ж, молитимемося йому, щоб він благав Бога про безпосереднє просвіщення нас Святим Духом, про воскресіння в нас пам’яті обітниць Хрещення, в яких ми обіцяли бути вірними Богові в житті і смерті, а Він обіцяв нам Себе, з усію Свою силою, благодаттю і нескінченним блаженством посеред царства Божого, а більше ніщо і не треба.

От найкоротший і найлегший шлях до спасіння: будь слухняний, здержливий, не засуджуй і бережи розум і серце своє від поганих помислів, а подумуй, що всі люди добрі, і їх любить Господь. За ці покірливі думки благодать Святого Духа житиме в тобі, і ти скажеш: «Милостивий Господь». – Прп. Силуан Афонський

Автор: священик Костянтин Камишанов