Один з відомих образів стародавнього світу – двометрова статуя римського Імператора Октавіана Августа. Створили її десь в останній чверті I століття, і вона лежала в землі, доки її не відкрили в 1863 році. Імператор стоїть у позі оратора, звертаючись з промовою до своїх воїнів. Він одягнений у дорогоцінний панцир, прикрашений карбуваннями, на яких зображені його перемоги нам ворогами Риму. Мужнє обличчя з класичними рисами виражає звичку повелівати і вимагати беззастережного підпорядкування. Обличчя аристократа, правителя, полководця. Уся атлетична фігура імператора створює неначе силове поле сили і влади – всякий відразу розуміє, що це дуже, дуже могутня людина.

І це дійсно було так – при усьому формальному республіканстві Риму, це був, фактично, монарх всього цивілізованого світу. Від Африки до Британії, від Іспанії до Іудеї знали, що це – наймогутніша людина на світі. За його словом мінялося життя мільйонів людей і рушали величезні армії. На його честь зводили храми і складали поеми, зі всього тодішнього світу до нього прибували посольства, що шукали його розташування. Його проголошували батьком і рятівником. Через місяць після його смерті сенат визнав Октавіана богом і заснував державний культ на його честь.

Але це – не найвідоміший образ, що прийшов з I століття. Найвідоміший – це образ людини, яка зазнала знущання, приниження і побої, піддана тяжкій і ганебній страті. Ця людина народилася в правління Августа у віддаленій, бідній і неспокійній провінції його імперії, Іудеї, у сім’ї бідного ремісника. За наступника Августа – Тиберія – вона була розіпнута на римському хресті. Цю долю не можна було назвати незвичайною – Рим правив залізною рукою і розіпнув тисячі людей.

Незвичайним було інше. Учні Розіпнутого стали проголошувати, що Він воскрес з мертвих. Що справжній Бог, Господь, Суддя і Спаситель – це Він, Ісус з Назарета. Не Август, і не Тиберій, а Ісус. Римлянам це здавалося вкрай абсурдним – але Блага Звістка, яку проповідували Апостоли, росла і ширилася, творячи Церкву – співтовариство вірних, які сповідували Ісуса Богом і Спасителем, приймали Хрещення і звершували Євхаристію, як Він заповідав.

Це була не звістка про те, як людина проявляла силу і могутність, набувала владу і вплив, і, врешті-решт, інші люди оголосили її богом. Абсолютно навпаки – це була звістка про те, як передвічний Син Божий, Творець, Хранитель і Володар усього всесвіту, зійшов з небес, став людиною, в усім подібним до нас, окрім гріха, і жив життям спочатку бідного ремісника серед інших бідних і пригноблюваних людей, потім – мандруючого проповідника і чудотворця. А потім Його обмовили, катували і розіпнули – і Він упокорено прийняв таку долю. Більше того, Він казав, що саме для цього і прийшов: “Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох” (Мк.10:45).

Апостольська Церква сповіщала (і сповіщає зараз), що ця принижена, відкинута, яка зазнала гіршу із смертей, людина, – Бог і Спаситель, Який з любові до кожного з нас зійшов з небес у похмурі глибини смерті. На Хресті Він здійснив наше спокутування – і коли ми звертаємося до Хреста з покаянням і вірою, ми набуваємо прощення гріхів і життя вічне.

Церква возносить над світом це знамення Спасіння – спасіння, яке не міг принести світу ні Август, ні Тиберій, ні хтось ще, а тільки Ісус. Бо всі ці могутні володарі давно мертві – а Господь Ісус воскрес і живий у віки віків.

Ми збираємося в Церкві, щоб вклонитися Тому, Хто помер за нас на Хресті, воскрес і царюватиме у віки віків, коли всі земні царства залишаться в минулому. Він розділив нашу смерть – щоб ми розділили Його життя. Це життя – у Чаші зі Святими Дарами, і Церква роздає її усім вірним.

Автор: Сергій Худієв

Долаючи шлях Великого посту