(Слово св. Іоанна Златоуста, про те як не слід злом за зло віддавати, ні ворогувати.)

Всяка чеснота має свою міру. Можна і багато того чи іншого добра робити, можна і мало. Візьмемо для прикладу любов до ворогів. У мене є вороги, але я, прощаючи їм зло, яке вони мені заподіяли, і сам не бажаю їм коїти зла; це нижча міра любові до ворогів. Далі, мій ворог у нещасті, і я допомагаю йому – це друга міра. Але буває, що мій ворог абсолютно в моїх владі, і я можу зробити з ним, що хочу: можу знищити його, зірвати на ньому все зло, яке він мені спричинив, а тим часом і тут поступаю по заповіді про любов до ворогів, а ворога, який повністю в моїй владі, щаджу і навіть за таких умов благодію йому: це вже буде вища міра чесноти і, так би мовити, вінець любові до ворогів. Про цю останню міру цієї чесноти ми сьогодні і поговоримо.

Приклад вищої міри любові до ворогів, не кажучи про приклад Христа Спасителя, ми знаходимо в Давиді. Відомо, що після того, як він переміг Голіафа, Саул із заздрості став злим його ворогом і спершу таємно, а потім і відкрито став шукати його смерті. То, неначе в припадку безумства, кидав у нього списом, то давав йому найнебезпечніші доручення на війні, то одного разу запропонував синові своєму Іонафану і деяким царедворцям убити його; а то, нарешті, і сам особисто спокусився на це, здійснивши на Давида замах з озброєною силою. Чим же Давид платив йому? Раз у нього сталася можливість убити Саула. Одного разу Саул увійшов до печери, де був Давид із слугами. Давид відрізав у нього край одягу і, коли Саул вийшов з печери, закричав йому: «Батьку мій! подивися на край одягу твого в руці моїй; я відрізав край одягу твого, а тебе не убив: довідайся і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступництва, і я не згрішив проти тебе» (1Цар. 24:12).

Саул зізнався, що він марно підозрював його, – але ненадовго. Минуло трохи часу, і Саул знову з військом пішов відшукувати Давида. Саул розташувався станом у горах. Настала ніч. Давид прокрався в шатро Саула, узяв спис, що стояв біля його узголів’я, і посудину з водою, зійшов на протилежну гору і закричав до воїнів: «Ви гідні смерті за те, що не бережете господаря вашого, помазаника Господнього. Подивися, де спис царя і посудина з водою?» (1Цар. 26:16). Саул прокинувся, впізнав голос Давида, побачив у його руках спис свій і знову розкаявся в тому, що несправедливо переслідував Давида.

От це дійсно вища міра любові до ворогів і, як складова подвигу високого, привертає, звичайно, на людину і особливу милість Божу. Для підтвердження цієї істини, візьмемо хоч би того ж Давида. За його не мстивість Господь дарував йому царство, допоміг перемогти усі сусідні народи, восторжествувати над домашніми ворогами, обіцяв затвердити престол його навіки. І як було з Давидом, так буде і зі всяким, хто утвердить у собі цю високу, сполучену із самопожертвою любов. Св. Златоуст каже: «Коли побачиш ворога твого в руках твоїх, не муч його, а більше того – помилуй. Помилувавши його, і сам від Бога отримаєш милість. Якщо і ти коли впадеш в якусь люту напасть, з великою відвагою і сам виклопочеш у Бога допомоги, більше того – і милість від Нього отримаєш».

Творіть же, браття, спасіння своє і через ворогів, якщо такі є у вас, і не забувайте, що і вороги можуть служити для вас одним із засобів для досягнення Царства Божого, якщо тільки злість до них заміните любов’ю, і зло, яке вони вам заподіяли, покриєте добром. «Люби ворога твого, – каже святитель Димитрій Ростовський, – чудотворцем будеш, свою ж і його душу врятуєш. Якщо ж не маєш сам віри, випробуй сам себе, почни віднині любити; Син же Божий буде тобі в тому помічником: Небо і земля перейдуть, слова ж Його не перейдуть (Лк. 21:33). Наприкінці сином Господнім будеш, цього синівства мені і всім бажаю. Амінь».

Пролог