Бог знає, що таке час

Це дуже важливо – довіряти Богові і молитися.

Людина приходить і каже: «Я хочу створити сім’ю, але не знаю, як це зробити, де знайти свою «половинку». Деякі з вас пишуть мені такі листи, пишуть про себе, своїх дітей, про те, що час минає, роки спливають, а сім’ї доки немає, і т. д.

Так, час минає, і роки спливають, але чи знаємо ми, що дійсно означають ці слова – «час минає»?

Бог знає, що таке час. І час триває так, як хоче Він. Все гаразд з часом. «Так, але мені вже тридцять п’ять!» – скажеш ти. А Бог, можливо, хоче, щоб у тебе з’явилася сім’я в тридцять вісім. «Але мені вже за сорок!» Можливо, сім’я з’явиться пізніше. А можливо, у Бога на тебе якийсь інший план, теж прекрасний. Я не знаю, що це за план, не можу тобі тут нічого сказати, але – хочеш просту пораду? Попроси Бога сказати тобі це. Молися, щоб Він просвітив тебе. Молися!

Одного разу до мене прийшла людина і сказала:

– Я хочу створити сім’ю. Допоможіть мені!

– Допомогти тобі? Як саме?

– Ну, ви ж можете сказати мені, як вчинити.

Ну, передусім потрібно заспокоїтися. Зараз у тебе стрес, а в стані стресу людина не може створити нормальну сім’ю, бо стрес – це паніка і невпевненість. У такому стані навіть якщо зустрінеш когось, то страх не дасть зробити правильний вибір.

Постійно мучитимешся сумнівами: «А раптом вона не захоче? Раптом нічого не вийде? Раптом ми розлучимося? Раптом вона мене кине, як було минулого разу? Раптом відштовхне? Раптом я їй не сподобаюся?» І так далі.

Це все стрес, дитя моє.

Не вийде створити сім’ю з таким настроєм.

Заспокойся, забудь! Живи!

Скільки разів ми про це говорили. Довірся Богові! Люби Бога! Увіруй у Бога! «Я люблю Його, але…» Добре, але хіба, люблячи Бога, можна жити з таким страхом? Тобто ти любиш Бога і при цьому всього боїшся? Скажи, от якщо зараз я візьму твою руку і міцно потисну її – що ти відчуєш? Тепло і упевненість, підтримку. А тут Сам Бог торкається до тебе. І де ж мир у твоїй душі? Де? Тому спочатку треба заспокоїтися. Не розумієш, навіщо? Щоб пішов страх, пішла паніка і повернувся мир душевний. Щоб знову ясно бачити. Бо в такій справі, як створення сім’ї, волю Божу можна побачити, тільки якщо на душі мир і спокій. Душа має бути спокійною, тихою, щоб у ній відбилася воля Божа. А якщо жити в постійному страху і хвилюванні, воля Божа не явиться. Ти судорожно намагаєшся зробити щось, і при цьому здаєшся собі набагато гіршим, ніж насправді, і на людей справляєш гірше враження, бо від тебе виходить страх і невпевненість.

Передусім, надай рішення Богові. Хтось сказав дуже мудру річ: проблема вирішується, коли… Знаєш, коли? Коли перестаєш про неї думати. Ця думка мені дуже подобається.

Тобто, коли людина перестає божеволіти, усе і виходить. А якщо постійно мучитися, нічого не вийде.

Страх не допомагає, а створює дуже несприятливий клімат для вирішення проблем. Заспокойся, забудь! Живи!

«Але так жити – безглуздо!» – чую я у відповідь. Що ти таке говориш? Як це – безглуздо? Виходить, твоє життя позбавлене сенсу, поки в тебе немає сім’ї? Ти серйозно?

Так от, перший урок, який тобі необхідно засвоїти ще до створення сім’ї, – що життя прекрасне не тому, що є сім’я, а тому, що є Христос. І в Нього, нашого улюбленого Христа, стільки багатств, що Він може подарувати і сім’ю. Але навіть якщо в тебе немає сім’ї, життя, яке тобі дав Бог, прекрасне. І ми кривдимо Його, скоюємо великий гріх, коли кажемо, що без сім’ї наше життя нічого не вартує і позбавлене сенсу.

Це не так.

Перше, і найважливіше: життя прекрасне, бо є Христос, наш Господь.

Митрополит Афанасій (Лімасольський) розповідав, як одна людина прийшла до старця Паїсія і сказала йому:

– Отче, мені погано!

– Що таке, синку?

– Мені вже сорок, а я все не одружений!

– Та не хвилюйся! – відповідав старець. – Мені сімдесят, і я теж ще не одружений!

Сказав і засміявся.

Послух – це подорож сплячих

Подивися на життя по-іншому.

Головне – не вік, не час і не швидкість. Головне – намагатися змінити на краще свій внутрішній світ.

Добре помиритися з Богом, бо тоді і проблема твоя вирішиться.

«Так, але що мені все-таки робити? Порадьте! Ходити, шукати, діяти?»

Звичайно, я не забороняю тобі робити все це! Не треба закриватися у своїй кімнаті і чекати, поки твоя «половинка» впаде з неба. Хоча і таке може статися – якщо є святість і відвага. Може.

Архімандрит Єпіфаній (Феородопулос) казав: «Якби в нас була жива віра в Бога, якби ми вірили і любили Його по-справжньому, то казали б: «Господи, зараз я посповідаюся, причащуся, помолюся, і коли після цього вийду з дому, перша людина, яку я зустріну, стане моїм чоловіком або дружиною!»

Правда, не раджу тобі так чинити. Не раджу, бо ти можеш розчаруватися і розчарувати інших. Ти так не роби. Але якщо якогось святого життя людина захоче так вчинити, у неї все вийде. Знаєш, чому? Бо якби Господь побачив, що твоє серце цілком належить Йому, що ти все Йому довірив – знаєш, що б Він сказав? Моє створіння живе для Мене, через Мене і довіряє Мені все. І якщо він хоче зустріти так свою майбутню дружину, Я Його не розчаровуватиму, бо інакше він зніяковіє і скаже: «Де ж мій Бог? Господи, невже Тебе немає?»

Ця мій послух Христу.

Св. Іоанн Ліствичник називає послух подорожжю сплячих. Що це означає?

Господи, я довіряюся Тобі і йду дорогою життя із заплющеними очима. Я сплю і йду одночасно – тобто я дію, я активний, але при цьому спокійний, немов уві сні.

Ходьба уві сні. Дуже цікава думка. От що означає довіра до Бога. І якщо зробити так, якщо довіра йтиме зсередини – не може бути, щоб Господь не розв’язав твою проблему відразу ж.

Бог тому і зволікає. Він хоче, щоб через неприємності, коливання, помилки, сумніви, терзання і провали, які ми терпимо або, навпаки, спричиняємо іншим, – ми засвоїли усі необхідні уроки ще до шлюбу. Це уроки життя, уроки упокорювання, терпіння і віри. Якщо цього зараз не буде – як прожити життя? Будеш вічно невдоволеним батьком, засмиканою матір’ю, якщо зараз почнеш діяти похапки. Ти переживаєш – ну, так і інших змусиш переживати. І для чого тоді тобі сім’я? Щоб усі переживали разом з тобою?

Я не прикидатимуся

Деякі діти так і кажуть батькам, коли ті починають сваритися: «Ви що, наосліп познайомилися?» Наосліп познайомилися, одружилися. Знаєте, як кажуть фахівцеві, що не справляється зі своїми завданнями: «Ти уві сні диплом захищав?»

Недобре. Чому ж діти так кажуть? Чому? Бо розуміють: щось йде не так – суцільні нерви, сварки, спори, нарікання, капризи і претензії. Ну і що це за шлюб? Що за стосунки? Куди люди дивилися, коли знайомилися?

Мені дуже сподобалося, як один мій знайомий сказав мені одного разу:

– Отче, я не прикидатимуся. Я відразу ж, як тільки познайомлюся з дівчиною, – на другому, на третьому побаченні – розповім їй про свої слабкості. Скажу, що я егоїст, що часто нервую, гніваюся.

– Почекай, почекай, дитя моє.

– Ні, але я ж не хочу когось висміювати! Я просто хочу відразу сказати правду і боротися зі своїми слабкостями, а не прикидатися тим, ким не є!

От така рішучість, таке налаштування мені дуже подобаються. Звичайно, тут може ховатися і невпевненість у собі, але в усякому разі немає бажання прикидатися. Людина хоче відразу сказати, яка вона. Не лицемірити, а відкрито, простодушно сказати про себе правду, довіряючи Богові і тим, хто любить Його. Ризикнути і сказати.

І якщо я скажу це, зізнаюся у своїх слабкостях, розповім про помилки, змирюся – людину це торкнеться, і вона полюбить мене ще сильніше, бо побачить, що я не прикидаюся, а кажу все як є.

Так є можливість почати стосунки правильно – з упокорюванням, правдиво, по-справжньому, маючи Прообразом Самого Христа.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)