Раз ти не можеш мати малого, як Я дам тобі багато

Якщо ти не цінуєш одних дарів – як дати тобі інші

Я завжди дивуюся, коли бачу сімейні пари, яким дана радість любові, але які при цьому не дякують Богові і не знають щастя. Як так можна? Бог дав тобі дружину, діточок, ти здоровий, улюблений, щасливий – хіба цього недостатньо, щоб дякувати Йому? Мати сім’ю, тоді як багато твоїх друзів ніяк не можуть її створити – або через вік, або через якісь проблеми. І от вони переживають, а ти насолоджуєшся таким даром і при цьому не радієш йому, не кажеш «дякую», а постійно скаржишся.

Якщо Бог побачить, що ти не цінуєш Його дарів, Він не зможе тобі дати інші – не тому, що Йому шкода, а просто для чого? Що ти з ними робитимеш? Так каже свт. Іоанн Златоуст. Бог – як мати, яка приготувала смачне пригощання і раптом помічає, що діти не хочуть його їсти. Вона думала увечері приготувати ще – і булочки, і піцу, і торт з кремом, – але зараз вона бачить, як діти викидають її пригощання на смітник, і думає: «Навіщо знову готувати? Вони не хочуть їсти, не дякують мені, їм не подобається».

От причина, по якій у тебе немає того, чого хочеться. Ти не можеш утримати те, що є. У цьому вся справа. Так, це неприємно чути, бачу, ти засмучуєшся – але це так.

Знаєш, для чого я тобі все це говорю? Щоб у тебе розплющилися очі. Старець Паїсій називав це духовним пробудженням. Як у людини, яка несподівано прокидається від різкого дзвону будильника, підхоплюється і каже: «Де я, що зі мною?» Я повністю сліпий, я не бачу дарів Божих, я невдячний!

Йди на кладовище, поброди серед могил, зупинися, і подумай: «Я живий, я можу ходити, у мене є можливість вибору, я ще можу покаятися, виправитися!..»

Як одна людина, яка, вийшовши з будинку, побачила, як котеня дереться на сосну, і сказала мені потім: «Я відчув себе найщасливішою людиною на світі!» Він побачив сонце, сосну, котеня і відчув велике щастя. От як буває. А в тебе – ніколи.

От тому ти і не радієш – через невміння дивуватися. А здивуватися, зрадіти можна чому завгодно! Рутини не існує. От, наприклад, я зараз бачу, слухаю тебе, ми з тобою розмовляємо під час передачі, і наше спілкування, спілкування з іншими людьми – це велика радість для мене, за яку потрібно дякувати. Хіба цього мало? Бачити Боже творіння, бачити плід Його справ.

«У тебе є дім…» – «Але в мене немає цього і от цього…»

Треба почати думати по-іншому і дякувати Богові за те, що у нас вже є. Можна звернутися до Нього з такими словами: «Господи, я чув, що можна навчитися дякувати Тобі навіть за неприємні речі – бо якщо вдуматися, вони зовсім не неприємні».

Передусім треба дякувати – дякувати за те, що дає нам Бог. І тоді душа стане ніжною, серце – м’якшим, і ти все зрозумієш. Зрозумієш, що все можна втілити в джерело щастя і радості.

І хочу тобі сказати – ти гідний того, щоб радіти! Шкода, якщо роки минуть у смутку, плачі та рутині. Життя прекрасне, але треба пробудитися духовно – за допомогою любові до мудрості, чеснот, упокорювання і Божественного просвітлення. Дай нам Бог здобути це.

Ти тонеш у думках, які примушують тебе бачити усе в чорному кольорі. Не розумію, навіщо так робити, навіщо ставити собі мету постійно думати про погане, спотворюючи і затьмарюючи дійсність. Тобі кажуть: «У тебе є дім!» А ти у відповідь: «Ну і що? У мене немає цього і от цього…» Але в тебе – дім! Хіба у всіх є дім? Адже він твій, власний? Твій. Значить, за оренду платити не потрібно. У тебе свій дім, а ти цього не цінуєш. І навіть якщо знімаєш житло – хіба в наш час легко знайти відповідний варіант?

А ти не цінуєш цього, не розумієш. Знаєш, що ти робиш зараз? Ти ніби кажеш: «Господи, я не розумію, навіщо Твої дари, не ціную їх». І провокуєш Бога, провокуєш саме життя забрати в тебе ці дари – але не з помсти, а тому що Господь бачить, що Його дари позбулися мети.

Якщо дар, посланий Богом, не робить тебе м’якшим, смиренішим, задоволенішим і спокійнішим – тоді для чого він взагалі потрібен? І Господь каже: «Давай його сюди, Я заберу його. Не тому, що хочу тебе позбавити чогось – навпаки, Я бажаю дати тобі ще більше; але раз ти не можеш мати малого, як Я дам тобі багато?»

«Думай, перш ніж обурюватися»

І не думай, що, як тільки в тебе щось з’явиться, ти станеш щасливішим. Скиглій ниє і тоді, коли в нього всього багато, а щаслива, спокійна людина залишається такою і з малим. Це те, про що каже апостол Павло: «Я навчився бути задоволеним тим, що в мене є, умію жити i в злиднях, вмію жити i в достатку; вчився всього i в усьому» (Флп. 4:11,12). Коли людина так мислить, вона не скаржиться. Перестань скаржитися. Навчися дякувати Богові навіть тоді, коли все виходить рівно навпаки.

Як можна досягти такого стану, при якому людина каже: «Дякую Тобі, Господи, за те, що в мене рак?» Як? Коли ми не в змозі дякувати навіть за здоров’я. Як можна дякувати за хворобу, за рак? Як можна дякувати, коли хворий? «Е, хвороба дуже багато чому може навчити! – казала ця людина. – Я навчився терпінню, любові, упокорюванню, молитві, надії, вірі; навчився не бути злопам’ятним, пам’ятати про смерть і сподіватися на воскресіння». От чому може навчити хвороба. І людина це зрозуміла.

А в іншого є все, він здоровий, але постійно сумує. Знаєш, як це називається – коли ні на що не хворієш і при цьому сумуєш? Коли є все, а людина постійно скаржиться, що чогось бракує, постійно засуджує? «Я посварилася з чоловіком. Я посварився з дружиною. Ми хочемо розлучитися. Ми розлучилися». Де вже тут бути задоволеними. Але якщо поділитися своїми проблемами з Богом і попросити Його підказати вірне рішення, Він зробить так, що ти зрозумієш: і за ці проблеми варто подякувати. Повір.

Можливо, сьогодні в тебе не вийде сказати «дякую» – бо доки не можеш, бо рана ще занадто глибока, бо ви розлучилися зовсім нещодавно; але хоч би просто повір, що все, що сталося – для твого ж блага. Це правда, кажу тобі. Справжнє благодіяння.

Дякуватимемо Богові за всі видимі і невидимі благодіяння. Адже все в житті – Його дари. Проте ми не дивимося так на життя, не дивимося.

Одна жінка прийшла якось до старця Паїсія і почала скаржитися:

– Чоловік на півроку йде в плавання, за що мені таке? Чому я маю стільки часу жити одна, без чоловіка, і постійно за нього хвилюватися?

Старець відповів їй тоді:

– А пам’ятаєш, як ти хотіла бути черницею, присвятити себе Богові?

– Пам’ятаю, – відповідала вона. – Але потім у мені щось змінилося, і я захотіла заміж!

– Правильно! Бог почув твої молитви і виконав два бажання одночасно. А ти тепер обурюєшся.

– Та як же не обурюватися? Чоловіка немає по півроку.

– Але хіба ти не молилася спочатку про те, щоб стати черницею, а потім – щоб вийти заміж? Ти хотіла або заміж, або в монастир – от Бог і дав тобі відповідь.

І жінка згадала, що дійсно в молодості молилася і про те, і про друге, не знаючи, який шлях вибрати. І Господь зробив так, що по півроку вона жила, як черниця, бо чоловік йшов у плавання, а вона залишалася одна з дітьми, присвячуючи себе Богові, служачи їм у служінні і самопожертвуванні. А наступні півроку вона була дружиною свого чоловіка, звичайною сімейною жінкою.

– Так, отче! – сказала жінка старцеві. – Ви праві.

– От і думай, перш ніж обурюватися, – відповідав він.

Коли звикли думати тільки про проблеми – нічого іншого в житті і не залишиться

Думай правильно! Нехай твій розум, затьмарений скорботою, тривогою, втомою, депресією і звичкою ремствувати, – просвітиться. Деякі люди вже за звичкою думають тільки про погане. Вони так звикли, інакше не уміють. І терпіти не можуть радіти, просто не виносять радості. Даруєш їм радість, а вони не розуміють, що це дар від Бога, не приймають цю радість, – бо в глибині душі просто не хочуть її. Я не перебільшую. «Як це можливо? – здивуєшся ти. – Як можна не хотіти радіти? Ви, напевно, жартуєте. Та ми всі тільки одного і хочемо – щоб радіти!» Так, а варто радощі відвідати нас…

Деякі люди настільки звикли думати про одні проблеми, що проблеми наповнюють їх життя без залишку, інакше і думати не про що. Вони не можуть жити у мирі і спокої, без склок, а варто одній проблемі піти, на зміну їй тут же шукається інша.

По суті, такі люди самі собі створюють проблеми. І не тому, що вони активні і хочуть щось змінити, а через постійне невдоволення, якому потрібні все нові і нові приводи. Людина дуже хоче бути невдоволеною і шукає привід.

Пам’ятаю, один юнак усе ніяк не міг одружитися і нарікав:

– От, Бог мені не допомагає, не посилає мою єдину! Що мені робити?

– Не переживай так, синку, – казав я йому. – Значить, у Бога є на те причина, усе до кращого!

Минув певний час, цей юнак усе продовжував переживати, і от одного разу він зустрів дівчину, про яку було зрозуміло, – вони підходять один одному і може вийти хороша сім’я. Але тут хлопчина знову почав засмучуватися! «Цього не може бути! Так не буває! Не буває все настільки добре! Щось підказує мені, що нічого доброго не вийде!»

– Послухай, – сказав я йому. – Ти стільки молився, щоб це сталося! І от, нарешті, Бог вирішує твою проблему. А ти знову упираєшся, скаржишся, знову невдоволений і сам відштовхуєш від себе своє щастя. Виходить, ти шукаєш нещастя, шукаєш самотності і смутку. От що тобі потрібне.

«Дякую Богові за…»

Щось сталося з нами. Не знаю, що. Ми не хочемо бути щасливими, нам це не подобається. Один священик якось запропонував своїм чадам: «Візьміть аркуш паперу і напишіть, що, як вам здається, є великою милістю Божою у вашому житті. Напишіть і подивіться, скільки цих дарів. А якщо об’єднати усе це разом, вийде одна велика радість».

Будь ласка, подивися мені в очі. Чому в тебе не радісний погляд? Пиши-пиши і дякуй Богові. «Дякую, Господи, що я здоровий, у мене є сім’я, прекрасна дружина, чудовий чоловік, діти, гроші, затишна оселя, автомобіль, робота, дача, рідні, люблячі мене друзі, люди, які мені допомагають, хороші сусіди і т. д». Я знав одного хлопчика, який дякував Богові навіть за цуценя! А що? Цуценя, котеня, яких ми так любимо – не треба викреслювати їх із списку.

Виходить стільки приводів сказати Богові дякую! Тобто стільки приводів тішитися, відчувати радість і щастя. Ти щасливий?

Той священик сказав своїм чадам зробити такий от список Божих дарів і перечитувати його, як тільки підступає смуток або невдоволення. Просто перечитувати і розуміти, що в нас немає жодного права бути невдоволеними! І от одне з його чад, духовна людина, написав: «Дякую Богові за те, що можу молитися». А інший написав: «Дякую Богові за можливість причащатися». І написавши це, подумав: «Як можна бути чимось невдоволеним, коли причащаєшся? Сповідуватися – і при цьому скаржитися? Читати Євангеліє, бачити, як Христос говорить про любов, упокорювання і стає твоїм Другом – і скаржитися? Що ж виходить? Кожного разу, – продовжувала ця людина, – коли мені ставало важко, я тут же брав свій список, перечитував його і казав собі: спустися на землю, як тобі не соромно – скаржитися, бути невдячним! Це величезний гріх!»

Душа, що не дякує Богові, – хвора душа. Бог не карає, не мстить, але, як каже свт. Іоанн Златоуст, якщо хочеш отримати від Нього більше дарів, спочатку треба подякувати за те, що вже є. Щоб Бог бачив: ти цінуєш, що маєш.

І коли Він бачить радісні душі, що тремтять від вдячності і щастя, то дає ще більше. Беріть, діти Мої, беріть! І коли бачить твої очі, сяючі від радості, то посилає нові дари, бо – «Як не дати ще? Адже син Мій так радіє, дякує і прославляє Мене!»

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)