(Слово святого Іоанна Златоуста)

У лихах, що осягають нас, і неприємностях, що стаються з нами, ми звикли, браття, бачити одне лише зло і не хочемо знати, що вони часто можуть бути корисними для нас і рятівними. А це останнє знати нам не завадило б, бо, тоді, по-перше, ми не вдавалися б через них до безнадійної скорботи, легкодухості і смутку; по-друге, мужньо б боролися з ними і, по-третє, мабуть, і сприймали б їх без нарікання, а з вдячністю до Бога. Скажете: та яке ж добро може полягати в лихах, і яка може бути користь від них, і яким чином вони можуть бути рятівними для нас?

На все це відповіді ми дамо вам, браття, але тільки, для кращого переконання вашого, не від своїх слів, а від слів вселенського учителя. Сподіваємося, ви повірите йому більше, ніж нам. Що ж каже він? От що: «Повелів фараон кидати в річку немовлят; але якби цього не було, то не був би збережений Мойсей і в царських палатах не був би вихований. І коли він жив у розкоші – не був у шані, а коли був вигнаний – у честі став… Колись погрожував йому єврей і казав: «Чи не хочеш ти і мене убити?» І це було йому на користь; бо вело його до того, щоб перебувати в пустелі… і стати після того відомим. І чим більше повставали проти нього юдеї, тим більше, через це, він прославлявся. Таке було і з Аароном; і коли повстали проти нього, тим більше принесли йому слави. Після цього і первосвященицький покладений на нього одяг і кідар (рід митри) на голову його і інше все згідно гідності його, щоб не сумнівалися більше в його Божественному обранні.

Три отроки були кинуті в піч і заради цього прославлені. Даниїл кинутий у рів і, після виходу з нього, став славнішим. Отже, чи бачиш? Великі напасті і тут служать на користь, не кажучи вже про життя майбутнє.

Але скорбота і випробування, – продовжує вселенський учитель, – корисні і з іншого боку. Якщо хто живиться при дворі царському, не знаючи ні турбот, ні скорботи, і все, що бажає, отримує і має усіх у послуху: чи не стає він подібним до безсловесних? І чи не стають іноді, навпаки, жебраки розумнішими за багатих, бо постійно змушені боротися з нуждою? Чи подивіться на тіло; коли воно дозвільне і без руху, тоді стає хворобливим і неприємним на вигляд; а коли знаходиться в русі і трудах, тоді буває і красивим, і здоровим. Так само розумій і відносно душі. І як залізо, що лежить без вживання, іржавіє, а оброблюване сяє, так те ж буває і з душею, дивлячись по тому – чи залишається вона без руху, не зазнаючи скорботи, або знаходиться в постійному пильнуванні, збуджувана ними. І якби не було нічого, що б збуджувало нас, то не було б і руху. І якби все робилося по нашому бажанню, тоді б не могли навчитися міркуванню і мистецтву. Так і добро і скорбота, що в міру буває, добро і печаль, добро і приниження, бо все це мужніми нас робить… Тому не гніваємося, але радіємо в печалях; бо вони суть лікування, корисні в наших ранах, і хоча, з одного боку, гіркі, зате з другого – солодкі… Будемо вдячні Богові і за скорботи; бо не без міркування Він попускає їх, але творячи через них корисне нашим душам. Дякуючи ж Богу, не забудемо, що тутешня скорбота тимчасова, і станемо спрямовувати свої думки на майбутнє, щоб усе перенести відважно і майбутніх благ сподобитися благодаттю Господа нашого Ісуса Христа».

Отже, за словом св. Златоуста, лиха корисні для нас, бо залишають після себе нерідко благотворні наслідки, і потрібні через те, що роблять нас мужніми і терплячими. Приймаючи до серця сказане св. Златоустом про користь скорботи і лих, звернемо увагу і на наступні приклади щоденного досвіду. Скажіть, браття, коли в людині з’являються живіша віра і сподівання на Бога? – У лихах. Коли вона старанніше молиться Богові і частіше з глибини душі вигукує: Боже мій, Боже мій? – У лихах. Коли вона стає смиренніше? – Знову в них же.

Отже, значить, лиха корисні ще і тому, що ставлять людину ближче до Бога, а отже, до Його Небесного Царства. Тому в лихах не одне зло, але і користь; не одне горе, але і порятунок. Та воно так і на ділі є, бо інакше не сказав би Господь, «що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14:22). А якщо сказав, то вже і поза сумнівом, що скорботи нас вводять у його і, отже, поза сумнівом, повторюємо, і рятівні для нас. А якщо і це справедливо, то хто ж, окрім маловірного, буде малодушним у них, і хто ж, окрім тих, хто не знає Бога, зневірятися в них? Думаємо, що ви не з таких, браття, і будете вірними Богові і в лихах, і, усвідомлюючи користь їх, і в них залишитеся непохитними, як скеля. І дай Бог, щоб припущення наші відносно вас вірними були. Амінь.

Пролог